До війни Серебрянський ліс входив до великого природного комплексу вздовж правого берега Сіверського Дінця — піщаних терас, заплав і різнотипних лісів із природоохоронним статусом. Еколог Валентин Щербина пояснив унікальність цієї території, рідкісні види, які там існували, наслідки бойових дій та терміни відновлення життєздатної екосистеми.
Унікальність лісу та втрати від війни
Серебрянський ліс — лише частина комплексу вздовж Сіверського Дінця. У 2019 році на базі колишнього парку тут створили національний природний парк “Кремінські ліси”. Заказник площею близько 100 гектарів містив понад 100 видів рослин, багато з яких охоронялися.
“Там було понад 100 видів рослин, велика частина з яких вважалися рідкісними та охоронялися на обласному та державному рівнях, але головна унікальність, я наголошую на цьому як ландшафтний еколог, навіть, не в переліку унікальних видів. Його цінність у цілісній ландшафтній системі, яка сформувалася завдяки взаємодії піщаних терас Сіверського Дінця, на якій вона розташована, одночасній близькості ґрунтових вод, заплавних комплексів, водно-болотних угідь, лісових масивів різного типу, що створювало локальний мікроклімат цієї частини долини Сіверського Донця”, — наголосив Щербина.
Це залишки бореальних екосистем післяльодовикового періоду, стійкі до пожеж і антропогенного впливу. Ліс слугував кліматичним буфером, осередком вологи, екокоридором для тварин і стабілізатором ґрунтів.
Тут жили лосі (близько 200 особин), олені, сарни, кабани, осоїди, сови. Великі тварини мігрували, але ґрунтові мікроорганізми, безхребетні та комахи постраждали від змін умов. Рідкісні рослини, як ірис боровий та волошка донська — ендемік басейну Дінця, — зазнали втрат.
“Вона була пристосована до специфічних піщаних ґрунтів, якраз в басейні Дінця. І не зустрічалася більше ніде в світі за межами цього регіону. Тому відновити її буде дуже складно”, — зазначив еколог.
Забруднення, сценарії та терміни відновлення
Бої спричинили механічне руйнування ґрунтів, пожежі, забруднення вибухівками (тротил, гексоген), важкими металами. На піщаних ґрунтах токсини проникають у підземні води, створюючи тривале забруднення.
“Оскільки тут переважають піщані та супіщані ґрунти, забруднюючі речовини швидко інфільтруються з опадами (проникають в глибші шари) й можуть досягати підземних вод. Вони накопичуються в грибах, мохах, рослинах, мігрують і довго циркулюють в ландшафтах”, — пояснив фахівець.
Великі тварини можуть повернутися, але ключ — у системі. Сценарії: деградація, природне відновлення (за 5–15 років мішані ліси, заплава як ядро) чи деградація штучних насаджень. Швидка посадка сосни дасть лише зелень, не екосистему.
Природне відновлення займе 70–100 років за збереження води. Пріоритет: інвентаризація, розмінування, дослідження перед посадками. Підтримати водний режим, уникати техніки, зберегти осередки.
“Пріоритет номер один після війни — це інвентаризація і картування. Ні в якому разі не масове лісовідновлення, не потрібно пускати лісників туди, вони добивають поранену екосистему. Потрібно розмінувати, зайти ботанікам, екологам, гідрологам, геохімікам, грунтознавцям. Дослідити те, що є, змоделювати відновлення і відновлювати екосистему, а не лише її частину, тобто ліс”, — підкреслив Щербина.
Відновлення — довгий процес з геохімічними ефектами на десятиліття.