ТРФ-1 — це 155-мм буксирувана гаубиця французького виробництва, яка завдяки вбудованому допоміжному двигуну здатна самостійно переміщуватися на короткі відстані. У російсько-українській війні ці системи стали цінним поповненням артилерійського парку Збройних Сил України, забезпечуючи дальність стрільби до 30 кілометрів і точність, що часто перевершує радянські аналоги. Інженери 1970–1980-х років заклали в конструкцію рішення, які й сьогодні допомагають розрахункам виживати під контрбатарейним вогнем та швидко змінювати позиції.
Система з’явилася як відповідь на потребу поєднати класичну польову артилерію з елементами автоматизації. Обмежена серія, випущена між 1989 і 1993 роками, ніколи не була масовою, проте її технічні особливості вплинули на подальший розвиток самохідних гармат. Сьогодні кілька десятків ТРФ-1, переданих та придбаних Україною у 2022 році, демонструють ефективність у реальних боях на сході та півдні країни. Для новачків у темі артилерії це приклад того, як навіть буксирована гармата може отримати часткову автономність, а для досвідчених — нагадування про цінність продуманих механічних рішень у епоху дронів та високоточних боєприпасів.
Історія створення та виробництва
Наприкінці 1970-х французька армія шукала заміну старішим 155-мм системам типу BF-50. Інженери GIAT (пізніше Nexter) зосередилися на автоматизації процесів наведення, заряджання та розгортання. У 1979 році прототип показали на виставці Eurosatory. Заводські випробування тривали до 1987–1989 років, а серійне виробництво стартувало 1989-го й завершилося 1993-го. Загалом французька армія отримала близько 105–106 одиниць, але активно використовувала лише невелику частину — здебільшого в Джибуті. Інші гаубиці зберігалися на складах.
Виробництво було свідомо обмеженим: армія Франції вже орієнтувалася на майбутні самохідні системи. ТРФ-1 стала своєрідним містком між класичними буксированими гарматами та сучасними CAESAR. Експортні поставки відбулися до Саудівської Аравії (28 одиниць), Кіпру (12), Сенегалу (8) та Марокко. У 2022 році останні французькі ТРФ-1 зняли з озброєння, а частину через брокерські компанії передали або продали Україні.
Технічні характеристики та вогневі можливості
ТРФ-1 — це класична буксирувана гаубиця калібру 155 мм зі стволом довжиною 39–40 калібрів. Маса системи становить приблизно 10,5 тонни. Екіпаж налічує 7–8 осіб залежно від організації розрахунку. Максимальний кут піднесення досягає +66°, що забезпечує круту траєкторію для ураження укриттів. Бокове наведення — 27° ліворуч і 38° праворуч.
Швидкострільність — до 6 пострілів за хвилину в коротких чергах (три снаряди за 15–18 секунд). Для тривалої стрільби темп знижують, щоб дати стволу охолонути. Дальність: 24 км звичайними уламково-фугасними снарядами та до 30 км — з активно-реактивними або подовженими боєприпасами ERFB. Пряма наводка можлива на відстань до 2 км у критичних ситуаціях.
Гаубиця сумісна з усім спектром 155-мм боєприпасів НАТО: від стандартних M107 до сучасніших M795 та високоточних снарядів з лазерним або GPS-наведенням (за наявності). Важлива деталь — горючі гільзи. Після пострілу гільза згорає майже повністю, не потрібно витягувати залишки, що прискорює перезаряджання та зменшує задимлення позиції.
Унікальна особливість — допоміжний двигун
Найяскравіша риса ТРФ-1 — невеликий дизельний двигун потужністю 32–39 к.с., встановлений на лафеті. Він приводить у рух спеціальні колеса та живить гідравлічну систему. Це дозволяє гаубиці самостійно пересуватися зі швидкістю 8–9 км/год по шосе, долати підйоми до 60° та броди глибиною 1–1,5 м.
У реальних умовах це означає, що після залпу розрахунок може за 1–2 хвилини зсунути гармату на кілька десятків метрів убік, не чекаючи тягача. Така часткова автономність критично важлива в умовах, коли ворожі дрони та радари швидко виявляють позиції. Гідравліка також прискорює розгортання: перехід з похідного в бойове положення займає близько 90 секунд — підйом коліс, встановлення домкратів, підготовка до стрільби.
Для початківців це як «гармата, що вміє робити кілька кроків сама». Для професіоналів — рідкісне для буксированих систем рішення, яке поєднує мобільність із простотою логістики.
ТРФ-1 в Україні: шлях від складів до фронту
У вересні 2022 року Україна отримала перші ТРФ-1. Франція передала шість одиниць через офіційні канали, ще принаймні 15 придбали через брокера S2M Equipment, який спеціалізується на відновленні техніки, знятої з озброєння французької армії. Загалом у 2022–2023 роках до ЗСУ та підрозділів Національної гвардії надійшло кілька десятків таких гаубиць.
Системи швидко опинилися на фронті — зокрема в Донецькій області. Розрахунки, які раніше працювали з радянськими 152-мм гарматами, відзначили вищу точність: за словами одного з командирів обслуги підрозділу «Азов», три з п’яти снарядів лягали точно в ціль, а два — в безпосередній близькості. Це суттєво перевищувало результати попередніх систем.
Прийняття на озброєння ЗСУ відбулося офіційно у серпні 2023 року. Гаубиці інтегрували в підрозділи, які вже освоювали 155-мм стандарт. Логістика боєприпасів спростилася завдяки єдиному калібру з американськими M777 та іншими західними системами.
Переваги та реальні виклики бойового застосування
Переваги ТРФ-1 проявляються саме в українській реальності:
- Швидке розгортання та часткове самопереміщення зменшують час перебування на одній позиції.
- Сумісність з широким спектром боєприпасів НАТО дозволяє використовувати як звичайні, так і високоточні снаряди.
- Гідравлічна система досилання знижує фізичне навантаження на розрахунок.
- Точність і дальність дають перевагу в артилерійських дуелях.
Виклики теж існують. Система важча за деякі аналоги, що ускладнює буксирування по розбитих дорогах. Запчастини специфічні, хоча запаси з французьких складів поки що дозволяють підтримувати боєздатність. Навчання розрахунків потребує часу — перехід від радянських процедур до натовських стандартів.
Як і будь-яка артилерія, ТРФ-1 стає пріоритетною ціллю для ворожих дронів та контрбатарейної боротьби. Декілька одиниць були втрачені в боях, зокрема поблизу Лимана у 2022–2023 роках. Проте позитивні відгуки військових свідчать, що при вмілому застосуванні система продовжує приносити користь.
Порівняння з іншими системами
Щоб зрозуміти місце ТРФ-1, варто порівняти її з поширеними в Україні гаубицями.
| Параметр | ТРФ-1 (Франція) | 2А65 «Мста-Б» (СРСР/Росія) | M777 (США) |
| Калібр | 155 мм (НАТО) | 152 мм | 155 мм (НАТО) |
| Дальність (стандартний снаряд) | 24 км | 24–29 км | 24–30 км |
| Максимальна дальність (спеціальні боєприпаси) | 30 км | До 28–36 км (залежно від снаряда) | До 40+ км (з ERFB/активно-реактивними) |
| Скорострільність (коротка черга) | 3 снаряди за 15–18 с | До 7–8 пострілів/хв | До 4 пострілів/хв (залежно від розрахунку) |
| Маса | 10,5 т | 7 т | 4,2 т |
| Особливість | Допоміжний двигун, гідравліка, горючі гільзи | Класична радянська конструкція | Надлегка, титанові сплави, висока мобільність |
Дані зібрані з відкритих джерел, зокрема armyinform.com.ua та militarnyi.com.
ТРФ-1 поступається M777 у вазі та транспортабельності, але перевершує її за автоматизацією заряджання. Порівняно з «Мстою-Б» вона пропонує кращу сумісність з натовськими боєприпасами та вищу точність у багатьох сценаріях.
Чому ТРФ-1 залишається актуальною у 2026 році
Навіть після заміни у французькій армії на самохідні CAESAR ці гаубиці не втратили цінності. У війні, де кожна хвилина на позиції може коштувати життя, здатність швидко зсунутися власним ходом та вести точний вогонь на 24–30 км стає реальним тактичним інструментом.
Розрахунки, які освоїли ТРФ-1, відзначають надійність гідравліки та простоту обслуговування в польових умовах. Система продовжує служити мостом між радянською спадщиною та повноцінним переходом на стандарти НАТО. Її поява в Україні — це не просто поповнення парку, а ще один доказ того, що якісна інженерія 40-річної давності за правильного застосування здатна впливати на хід сучасних бойових дій.
Артилерія ніколи не стоїть на місці. ТРФ-1 нагадує: іноді найефективніші рішення — це не найновіші, а ті, що найкраще відповідають конкретним умовам поля бою.