M114 — це американська буксирована 155-мм гаубиця, створена напередодні Другої світової війни як основна середня артилерійська система армії США. Вона поєднує перевірену часом конструкцію з можливістю вести вогонь важкими 43-кілограмовими снарядами на відстань до 14,6 кілометра за допомогою роздільного заряджання та змінних метальних зарядів.
Розроблена на основі уроків Першої світової війни, гаубиця (спочатку під позначенням M1) стала найпоширенішою польовою гарматою американців у глобальному конфлікті 1940-х років, а згодом пройшла Корейську та В’єтнамську війни, Ірано-іракський конфлікт та низку інших. У 2025 році окремі екземпляри M114A1 несподівано опинилися на озброєнні Збройних Сил України — їх передали союзники з Греції та Португалії, і вони вже виконують бойові завдання на фронті попри поважний вік понад вісімдесят років.
Ця система демонструє, як інженерні рішення середини XX століття все ще знаходять застосування в сучасних умовах, коли сучасні гаубиці з дальністю 30+ кілометрів перебувають у дефіциті або потребують дорогих боєприпасів.
Витоки та народження легенди
Після Першої світової війни американська армія провела ретельний аналіз досвіду артилерійського застосування. Комісія Вестервелта сформулювала чіткі вимоги: важка гаубиця повинна забезпечувати дальність не менше 16 000 ярдів (близько 14,6 км) і кут піднесення до 65 градусів для ефективної навісної стрільби. Ці параметри лягли в основу майбутньої M114.
Розробка активізувалася у 1939 році. Інженери армійського департаменту озброєнь створили низку прототипів на лафетах T1 та T1E1. Перший серійний зразок готовий навесні 1941 року. 15 травня 1941 року систему офіційно стандартизували як 155-мм гаубицю M1 на лафеті M1. Серійне виробництво розгорнули з жовтня 1942-го. До червня 1945 року випустили 4035 одиниць, пік припав на червень 1944-го — 206 гармат за місяць. Після війни виробництво продовжили до 1953 року, загальна кількість американських M114 перевищила десять тисяч.
Конструкція та технічні характеристики
M114 — класична буксирована гаубиця з роздвоєними станинами (split-trail). Така схема забезпечує відмінну стабільність під час пострілу та дозволяє вести вогонь з високими кутами піднесення. Гідропневматична система відкату та накату швидко повертає ствол у вихідне положення, а поршневий затвор перерваного гвинта (interrupted screw) надійно замикає казенник при використанні мішечних зарядів.
Ствол моноблоковий, довжиною близько 23 калібрів (3,79 м загалом). Нарізка забезпечує обертання снаряда для стабілізації в польоті. Підвіска — колісна з пневматичними шинами великого діаметра, що дозволяє буксирувати гармату по дорогах і легкому бездоріжжю. У бойовому положенні колеса вивішуються, упор лягає на передній сошник.
Ось основні технічні дані:
| Параметр | Значення | Примітка |
| Калібр | 155 мм | Стандартний для західної артилерії |
| Вага похідна / бойова | 5800 кг / 5600 кг | Досить мобільна для свого класу |
| Довжина похідна | 7315 мм | Зручна для транспортування |
| Обслуга | 11 осіб | Класичний розрахунок для буксированої системи |
| Кути піднесення | від -2° до +63° | Відмінно для навісного вогню |
| Траверс | по 25° ліворуч і праворуч | Достатньо для більшості завдань |
| Темп вогню | 2 постріли/хв (короткочасно), 40 пострілів/год (тривало) | Ручне заряджання обмежує швидкість |
| Дульна швидкість | 563 м/с | Для HE M107 |
| Максимальна дальність | 14 600 м (HE M107) | З повним зарядом |
Найважливіша особливість конструкції — роздільне заряджання мішечними зарядами (до семи зон). Це дозволяє артилеристам точно підбирати дальність без значної зміни кута піднесення, що критично важливо при стрільбі по цілях за укриттями або в горах.
Варіанти та модернізації
Базова M1 еволюціонувала у кілька варіантів. M114 — післявоєнна версія на лафеті M1A1. M114A1 отримала пневматичні гальма замість електричних. M114A2 мала незначні доопрацювання ствола та нарізки.
Найцікавіша модернізація — нідерландсько-дансько-норвезька програма M114/39. Ствол подовжили до 39 калібрів, додали покращені боєприпаси ERFB та ERFB-BB. Дальність зросла до 24–32 км залежно від снаряда. Такі гармати досі використовують деякі країни, хоча для України модернізація малоймовірна через брак часу та ресурсів.
Ізраїльська Soltam пропонувала версію з 33-каліберним стволом та пневматичним досилачем, але вона залишилася прототипом. Південна Корея створила свою копію KM114A1 з можливістю стрільби реактивними снарядами.
Бойовий шлях через десятиліття
У Другій світовій M114 (тоді M1) стала основною середньою гаубицею США. Її застосовували на всіх театрах — від Північної Африки та Італії до Тихого океану. Важкий снаряд M107 з 6,86 кг тротилу ефективно знищував польові укріплення та живу силу.
У Корейській війні гаубиця проявила себе у складних гірських умовах. Високий кут піднесення дозволяв вражати цілі на зворотних схилах.
У В’єтнамі M114 активно використовували до появи M198. Американські та південнов’єтнамські підрозділи застосовували її для підтримки піхоти та у операціях типу Lam Son 719. Після падіння Сайгона близько 250 гармат потрапило до рук північнов’єтнамців.
Пізніше M114 воювала в Ірано-іракській війні (Іран мав до 150 одиниць), у Югославських війнах, у Сирії. Багато країн зберігали їх у резерві десятиліттями.
M114 в руках українських артилеристів
У 2022 році Португалія передала Україні невелику партію M114 (близько п’яти одиниць), проте активного застосування тоді не зафіксували. У 2024 році Греція, яка списала свої M114A1 ще у 2012-му, передала близько 70 гармат через посередництво Чехії. Перші кадри з українськими розрахунками з’явилися у квітні 2025 року.
Гаубиці використовують для доукомплектування артилерійських підрозділів, які вже освоїли 155-мм боєприпаси західного зразка. Коротка дальність (14,6 км) змушує застосовувати їх обережно — часто з вкопаних позицій під маскувальними сітками, щоб зменшити загрозу від ворожих дронів-розвідників та ударних БПЛА.
Низька скорострільність (близько двох пострілів на хвилину) не дозволяє вести інтенсивний вогонь «з коліс». Натомість M114 добре підходить для планових ударів по тилах або для навчання нових артилеристів роботі з 155-мм системами. Запасні стволи та комплектуючі — головна проблема, адже виробництво припинили понад сімдесят років тому.
Боєприпаси: від фугасів до спецзарядів
M114 використовує роздільне заряджання: снаряд + мішечний заряд (M3, M4 або M4A1). Сім зон дозволяють гнучко змінювати дальність від кількох кілометрів до максимуму.
Основний снаряд — осколково-фугасний HE M107 вагою 43 кг з 6,86 кг тротилу. Додатково застосовували димові (FS, WP, HC), освітлювальні M118, а історично — хімічні та навіть ядерний W48 (тактичний боєприпас потужністю 100 тонн у тротиловому еквіваленті, знятий з озброєння).
Сьогодні в Україні використовують стандартні 155-мм фугасні та димові снаряди, сумісні з M114. Доступність боєприпасів — одна з переваг системи порівняно з рідкісними калібрами.
Порівняння з сучасними 155-мм системами
Сучасні буксировані гаубиці типу M777 важать лише близько 4200 кг і з новими боєприпасами (з донним газогенератором або реактивним прискорювачем) досягають 30–40 км. Самохідні системи (PzH 2000, CAESAR, Krab) забезпечують дальність понад 40 км, скорострільність 6–10 пострілів за хвилину та захист екіпажу.
M114 програє за дальністю, швидкістю стрільби та мобільністю. Проте вона дешевша в експлуатації, простіша в обслуговуванні (за наявності запчастин) і досі здатна доставляти важкий снаряд туди, де сучасні системи можуть бути надто цінними для ризику.
Спадщина та колекціонування
Багато вцілілих M114 стоять у музеях США, Європи та України. Приватні колекціонери та ентузіасти військової техніки відновлюють гармати до робочого стану — це складний, але захопливий процес, що вимагає знань гідравліки, артилерійської балістики та доступу до специфічних комплектуючих.
У масштабному моделюванні M114 також популярна: нові набори від Takom та інших виробників дозволяють відтворити як базову версію, так і модифікації з екіпажем та позицією. Для початківців це чудовий спосіб вивчити конструкцію, для просунутих — можливість порівняти деталізацію з реальними кресленнями.
Гаубиця M114 — не просто старий залізний ствол на колесах. Це жива ланка між поколіннями артилеристів, інженерне рішення, народжене з крові та уроків минулих війн, яке несподівано знову стало в стрій на захист України. Її історія триває, і кожен постріл сьогодні — це нагадування, що надійна зброя не старіє, якщо є потреба та вмілі руки.