Су-25, або «Грач» за радянською традицією, — це одномісний броньований дозвуковий штурмовик, створений спеціально для безпосередньої підтримки військ на полі бою. Україна отримала ці машини у спадок від Радянського Союзу і з перших днів незалежності почала їх активно експлуатувати та вдосконалювати. Сьогодні ці літаки залишаються важливою складовою Повітряних сил ЗСУ, виконуючи завдання в умовах сучасної війни з високою щільністю засобів протиповітряної оборони.
Українські Су-25 пройшли шлях від радянських машин ранніх серій до модернізованих варіантів Су-25М1 та Су-25УБМ1 з вітчизняним обладнанням. Вони брали участь у боях на сході з 2014 року, а з 2022-го стали символом стійкості авіації, яка продовжує діяти попри значні втрати та постійні загрози. Нещодавно штурмовики отримали можливість застосовувати французькі керовані авіабомби AASM Hammer, що відкрило нову сторінку в їхній бойовій біографії.
299-та бригада тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова, яка базується в Кульбакіному під Миколаєвом, — головний оператор цих літаків. Пілоти бригади щодня піднімаються в небо, щоб нищити ворожу техніку, укріплення та живу силу, використовуючи як класичні некеровані засоби ураження, так і новітні західні боєприпаси. Живучість машини, простота обслуговування та здатність працювати з польових майданчиків роблять її незамінною навіть у 2026 році.
Витоки легенди: як народжувався «Грач»
Роботи над спеціалізованим броньованим штурмовиком у СРСР почалися наприкінці 1960-х після аналізу досвіду попередніх конфліктів. Винищувачі-бомбардувачі того часу виявилися надто швидкими та погано захищеними для роботи безпосередньо над переднім краєм. Конструкторське бюро Сухого під керівництвом Павла Сухого перемогло в конкурсі, і в 1975 році дослідний екземпляр Т8-1 піднявся в повітря. Серійне виробництво розгорнули на Тбіліському авіазаводі, і вже з 1981 року літак почав надходити до військ.
Машина створювалася з акцентом на живучість. Кабіну пілота оточила титанова «ванна» товщиною від 10 до 24 мм, яка здатна витримувати влучання 23-мм снарядів. Двигуни Р-195 (а пізніше модернізовані версії) витримують пряме попадання снаряда і дозволяють продовжити політ на одному двигуні. Загальна маса броньового захисту сягала майже 600 кг. Це не просто літак — це літаючий броньовик, який може повертатися на базу навіть після серйозних пошкоджень.
Технічне серце «Грача»: характеристики та можливості
Су-25 має довжину 15,36 м, розмах крила 14,36 м і максимальну злітну масу до 17,35 тонни. Два турбореактивні двигуни забезпечують максимальну швидкість близько 975–984 км/год біля землі. Практична дальність з бойовим навантаженням сягає 500–750 км залежно від профілю польоту та висоти. Літак здатен діяти з коротких і навіть пошкоджених злітно-посадкових смуг, що критично важливо в умовах війни.
Основне гарматне озброєння — 30-мм двоствольна гармата ГШ-30-2 з боєзапасом 250 снарядів. На 11 точках підвіски можна розмістити до 4,3 тонни боєприпасів: блоки некерованих ракет С-8, С-13, С-24, вільнопадаючі бомби калібром 100–500 кг, а також керовані ракети Х-25 і Х-29 у відповідних модифікаціях. Броньований літак спроєктований для роботи на малих висотах і швидкостях, де пілот може візуально виявляти та атакувати цілі.
Титанова броня та захищені паливні баки з пінополіуретаном роблять Су-25 одним із найживучіших штурмовиків свого класу — машина часто поверталася з вильотів, маючи десятки пробоїн у планері.
Українська спадщина: від 90 машин до сучасного флоту
Після проголошення незалежності Україна отримала приблизно 90–95 літаків Су-25. З них близько 76 перебували в строю, решта — на консервації. Основними експлуатантами стали 299-й корабельний штурмовий авіаполк (Крим, згодом перебазований до Кульбакінного) та 452-й окремий штурмовий авіаполк у Чорткові. У 2005 році 299-ту частину передислокували під Миколаїв і реорганізували в бригаду тактичної авіації.
Багато машин ранніх серій потребували ремонту. Запорізький державний авіаремонтний завод «МіГремонт» налагодив відновлення та модернізацію. До 2014 року 299-та бригада мала повністю боєздатну ескадрилью. Під час реформи 2014–2015 років частину літаків модернізували, довівши загальну кількість модернізованих машин до 17 одиниць різних варіантів.
Українські модернізації: Су-25М1 та Су-25М1К
Проєкт «Оновлення-25» від запорізьких фахівців передбачав встановлення супутникової навігації СН-3307 (GPS/ГЛОНАСС), цифрового коліматорного прицілу АСП-17БЦ8-М2, обчислювача параметрів польоту та модернізованої радіостанції. Точність ударів некерованими боєприпасами зросла на 30 %, а висота застосування засобів ураження збільшилася втричі — до 5000 м. Це дозволило діяти з безпечніших ешелонів.
У 2015 році на озброєння прийняли варіант М1К з удосконаленим радіонавігаційним обладнанням, сумісним із цивільними аеродромами та західними стандартами, а також новими українськими блоками відстрілу хибних цілей КУВ-26-50-01. Ці блоки суттєво підвищили захищеність від сучасних ракет з інфрачервоним наведенням.
- Су-25М1 — одномісний модернізований варіант з новою навігацією та прицільним комплексом.
- Су-25УБМ1 — двомісна навчально-бойова машина для підготовки пілотів та виконання бойових завдань.
- Су-25М1К / УБМ1К — версії з покращеною сумісністю з цивільною інфраструктурою та сучасними засобами РЕБ.
Бойовий шлях 2014–2015 років: перші випробування
Перші бойові вильоти українських Су-25 зафіксували вже навесні 2014-го під час прикриття десанту в Краматорську. У травні машини активно діяли під час боїв за Донецький аеропорт. 26 травня 2014 року штурмовики завдали ударів по позиціях противника в районі аеропорту.
Втрати не минули стороною. 2 липня 2014-го один літак розбився під час заходу на посадку в Дніпрі через технічну несправність. 16 липня поблизу Амвросіївки збили Су-25М1 — за деякими даними, ракетою з російського винищувача. 23 липня два штурмовики було збито зенітними ракетами поблизу Савур-Могили, пілоти катапультувалися. 29 серпня втратили ще одну машину. Кожен такий випадок ставав уроком для всієї авіації.
Повномасштабна війна: Су-25 у 2022–2026 роках
З перших годин повномасштабного вторгнення 299-та бригада піднялася в небо. Штурмовики працювали на південному та східному напрямках, знищуючи колони техніки, артилерійські позиції та опорні пункти. Тактика швидко еволюціонувала: низьковисотні атаки з некерованими ракетами стали надто ризикованими через масове застосування ПЗРК та зенітних комплексів. Пілоти перейшли до «стенд-офф» прийомів — скидання бомб з кабрірування на безпечній відстані або застосування керованих засобів.
Незважаючи на втрати (за візуально підтвердженими даними Oryx, українські Повітряні сили втратили близько двох десятків Су-25), флот вдалося підтримувати завдяки ремонту машин зі зберігання, cannibalization та допомозі партнерів. Північна Македонія передала чотири літаки, принаймні один з яких відновили та модернізували до стандарту М1К.
Нова точність: AASM Hammer на українських «Грачах»
У 2024 році українські фахівці спільно з французькими спеціалістами адаптували штурмовики під керовані авіабомби AASM Hammer. Це модульний комплект, який перетворює звичайні вільнопадаючі бомби калібром 250 або 1000 кг на високоточну зброю з ракетним прискорювачем та системами наведення.
Адаптація дозволила Су-25 завдавати точних ударів з більшої відстані, суттєво знизивши ризик для екіпажів і підвищивши ефективність ураження захищених цілей.
У січні 2025 року з’явилися перші відео бойового застосування Hammer з українських Су-25. Це стало важливим кроком: радянський штурмовик отримав західну високоточну зброю, що раніше вважалося складним технічним завданням.
Таблиця: Основні технічні характеристики Су-25
| Параметр | Значення | Примітка |
|---|---|---|
| Довжина | 15,36 м | Компактний розмір для маневреності |
| Розмах крила | 14,36 м | Високоплан, хороша стійкість на малій швидкості |
| Максимальна злітна маса | 17 350 кг | Дозволяє значне бойове навантаження |
| Двигуни | 2 × Р-195 | Висока живучість, політ на одному двигуні |
| Максимальна швидкість | 975–984 км/год | Біля землі, дозвуковий режим |
| Бойовий радіус | 500–750 км | Залежить від навантаження та профілю |
| Озброєння | ГШ-30-2 + до 4,3 т на 11 точках | Ракети, бомби, керовані засоби |
Чому «Грач» досі потрібен: переваги в реальних умовах
Су-25 — не найсучасніший літак, але в умовах України він має низку критичних переваг. Простота конструкції дозволяє обслуговувати машину в польових умовах, іноді буквально на узбіччі або пошкодженій смузі. Висока живучість дає шанс пілоту повернутися навіть після влучання. Можливість нести велике навантаження некерованими боєприпасами корисна при масованих ударах по площинних цілях.
З появою Hammer машина отримала можливість точкових ударів по захищених об’єктах без заходу в зону щільної ППО. Це поєднання старої надійності та нової точності робить Су-25 унікальним інструментом на поточному етапі війни.
Порівняння з «Вартогом»: два підходи до штурмової авіації
Американський A-10 Thunderbolt II часто порівнюють із Су-25. Обидва — броньовані штурмовики для підтримки наземних військ. A-10 має потужнішу гармату GAU-8 і більший радіус дії, краще пристосований до тривалих патрулювань. Су-25 швидший, компактніший, дешевший в експлуатації та здатен діяти з більш обмежених майданчиків. Українські пілоти відзначають, що «Грач» прощає більше помилок у складних метеоумовах і краще поводиться на малій висоті в горах або пересіченій місцевості.
Сьогодення та погляд уперед
Станом на 2026 рік у складі Повітряних сил України залишається близько 16 активних Су-25 різних модифікацій. 299-та бригада продовжує виконувати бойові завдання, поєднуючи класичні та новітні методи застосування. Попри появу F-16, штурмовики радянської конструкції не втрачають актуальності — вони дешевші в експлуатації, простіші в ремонті та оптимізовані саме під завдання безпосередньої авіаційної підтримки на передньому краї.
Українська оборонна промисловість довела, що навіть радянська техніка може стати сучасною зброєю, коли в неї вкладають знання, мужність пілотів і підтримку партнерів. «Грач» продовжує літати — і кожен його виліт наближає той день, коли українське небо остаточно очиститься від загарбників.