L118 — це 105-мм буксирована польова гармата британської розробки, створена спеціально для легких піхотних і десантних підрозділів. Вона важить близько двох тонн, легко транспортується вертольотом Chinook у підвішеному стані або буксирується легкими позашляховиками, при цьому забезпечує дальність стрільби до 17,2 км звичайним снарядом і понад 20 км — з донним газогенератором.
З 1976 року L118 стоїть на озброєнні британської армії, де її використовують парашутно-десантні та командос-артилерійські полки. Гармата довела свою ефективність у найскладніших умовах — від торф’яних боліт Фолклендських островів до гір Афганістану — і досі залишається ключовим інструментом для сил швидкого реагування.
Сьогодні, у 2026 році, L118 продовжує модернізуватися: система автоматичного наведення LINAPS отримує оновлення електроніки, а її варіанти L119 активно застосовуються українськими підрозділами на фронті. Це не просто стара гармата — це перевірена часом платформа, яка адаптується до сучасних вимог легкої артилерії.
Походження та історія створення L118
У середині 1960-х британська армія зрозуміла: стара 105-мм пак-гаубиця L5 уже не відповідає вимогам нової епохи. Вона була занадто легкою для тривалої інтенсивної стрільби, мала обмежену дальність і слабку стійкість до віддачі при максимальних зарядах. Королівський науково-дослідний центр озброєнь (RARDE) отримав завдання створити нову гармату — достатньо легку для десантування вертольотом, але потужну й надійну для тривалих бойових дій.
Роботи тривали з 1966 по 1973 рік. Інженери розробили нову ордонанс L19 з автопідсиленим стволом, здатним витримувати вищі тиски, і лафет L17 з коробчастим хвостом та поворотною платформою. Прототипи пройшли випробування в 1968 році, а серійне виробництво на заводах Royal Ordnance Factory (нині BAE Systems) стартувало в 1974–1975 роках. Перші гармати надійшли до військ у 1976 році.
L118 швидко стала стандартною для легких артилерійських підрозділів. Вона замінила не лише L5, а й частково важчі системи в підрозділах, де критичною була саме мобільність. За півстоліття виробництва побудували понад 1100 одиниць, і багато з них досі в строю.
Конструкція та технічні особливості L118
L118 — це класична буксирована гаубиця з роздільним заряджанням. Ствол калібру 105 мм має довжину 3,9 м (L/37), виконаний з автопідсиленої сталі для роботи з потужними зарядами. Лафет — коробчастого типу з круговою платформою, що дозволяє вести кругове наведення без переміщення всієї гармати.
Екіпаж — шість осіб у штатному розрахунку, хоча мінімально можна обійтися трьома при спрощеному обслуговуванні. Вага в бойовому положенні становить приблизно 1858–1982 кг залежно від комплектації. Довжина в похідному стані — близько 4,9–8,8 м (залежно від положення ствола), ширина — 1,78 м, висота — до 2,13 м.
Ключова перевага — швидкість приведення в бойову готовність. Завдяки системі автоматичного наведення (APS/LINAPS) гармата може бути знята з буксира та готова до першого пострілу за 30 секунд. Система поєднує інерційну навігацію, GPS і сенсорний екран, повністю замінюючи старі оптичні приціли L7.
Для транспортування L118 пристосована ідеально: її підвішують під вертольотом Chinook або Merlin, буксирують легкими вантажівками типу Pinzgauer або навіть потужними позашляховиками. У похідному положенні ствол фіксується назад або вперед, а спеціальна рама A-frame полегшує маневрування на бездоріжжі.
Ось основні технічні характеристики L118:
| Параметр | Значення | Примітка |
| Калібр | 105 мм | L19 ордонанс |
| Вага (бойова) | 1858–1982 кг | Залежно від комплектації |
| Дальність стрільби (стандарт) | 17,2 км | Звичайний осколково-фугасний снаряд |
| Дальність (з донним газогенератором) | до 20,6–22,5 км | L50 серія |
| Швидкострільність | 6–8 постр./хв (стійка) до 12 постр./хв (короткочасна) |
Залежить від підготовки екіпажу |
| Кути вертикального наведення | від -5,5° до +70° | Високий кут для гірської місцевості |
| Кути горизонтального наведення | 11,25° (тонке) / 360° (на платформі) | Швидке перецілювання |
| Екіпаж | 6 (мінімум 3) | Оптимально для десантних операцій |
Ці цифри — не просто технічні дані. Вони пояснюють, чому L118 досі обирають для підрозділів, де кожна хвилина на розгортання і кожен кілограм ваги мають значення.
Боєприпаси та вогневі можливості
L118 використовує роздільне заряджання: спочатку в ствол подається снаряд, потім — заряд у гільзі з пороховими картузами. Це дозволяє гнучко регулювати дальність і траєкторію — від настильного вогню до високих кутів для ураження цілей за укриттями чи в горах.
Основні типи боєприпасів:
- Осколково-фугасні (HE) L31 серії — базовий снаряд вагою близько 16 кг з вибухівкою RDX/TNT.
- Покращені L50 HE-IM ER з донним газогенератором і нечутливою вибухівкою (Insensitive Munition) — дальність зростає до 20+ км, безпека під час зберігання та транспортування вища.
- HESH (L42) — для ураження бронетехніки та укріплень.
- Димові, освітлювальні, практичні та навчальні.
Система зарядів (від 1 до «супер») дає артилеристам широкий діапазон. На максимальному заряді «супер» гармата демонструвала в реальних боях фантастичну інтенсивність — до 400 пострілів на гармату на добу.
Варіанти гармати: L118, L119 та M119
Британська L118 використовує власні боєприпаси з гільзою. Для американського ринку створили варіант L119 з коротшим стволом L30, адаптованим під напівунітарні снаряди M1 (дальність близько 11,4 км у базовій версії).
Американці запустили ліцензійне виробництво M119, яке пройшло кілька модернізацій. Остання версія M119A3 отримала цифрову систему управління вогнем і інерційну навігацію, запозичену від важкої гаубиці M777.
| Параметр | L118 (UK) | L119 | M119A3 (US) |
| Боєприпаси | UK 105mm separate-loading | US M1 semi-fixed | US M1 + цифрове управління |
| Дальність (макс.) | 17,2–20,6+ км | ~11,4–17+ км (з мод. снарядами) | Порівнянна з L119 + точність |
| Система наведення | LINAPS (інерц. + GPS) | Оптична / модернізована | Цифрова від M777A2 |
| Основні оператори | Велика Британія, Ірландія, Оман, ОАЕ | Україна, Таїланд, Нова Зеландія (раніше Австралія) | США (821+), Україна (частина поставок) |
Ці відмінності дозволяють країнам обирати варіант під наявні боєприпаси та рівень модернізації.
Бойовий шлях: Фолклендська війна та інші конфлікти
Справжнім випробуванням для L118 стала Фолклендська війна 1982 року. Тридцять гармат доставили на острови. У фінальній фазі боїв за Порт-Стенлі вони вели вогонь з інтенсивністю до 400 пострілів на гармату на добу, переважно на максимальному заряді «супер». Цей шквал вогню став одним із вирішальних факторів британської перемоги.
Після Фолклендів L118 брала участь у Балканських війнах, операції в Сьєрра-Леоне, Іракській війні та тривалій кампанії в Афганістані (2001–2021). У горах і важкодоступній місцевості її мобільність і можливість десантування вертольотом були неоціненними для підрозділів 16-ї десантно-штурмової бригади та 3-ї бригади командос.
У реальних умовах гармата показала високу надійність: витримувала тривалу стрільбу, працювала в екстремальних температурах і на складному ґрунті. Артилеристи відзначали простоту обслуговування та швидкість переміщення позицій.
L118 в Україні: британська підтримка на фронті
З 2022 року Україна отримала значну кількість варіантів L119 — близько 54 одиниці від Великої Британії (переважно відремонтовані та модернізовані ex-австралійські гармати через BAE Systems). Додатково США передали певну кількість M119-подібних систем.
Ці легкі гармати стали цінним доповненням до важкої радянської артилерії. Їхня мобільність дозволяє швидко змінювати позиції, уникаючи контрбатарейного вогню, а висока скорострільність і точність корисні для підтримки піхоти в динамічних боях. BAE Systems уклала контракти на обслуговування та ремонт цих гармат в Україні, а також обговорювалася можливість локального виробництва та відновлення 105-мм систем.
Українські розрахунки відзначають практичність британських гармат у реальних умовах фронту: легше транспортувати, простіше маскувати, швидше розгортати порівняно з важчими системами. Станом на 2025–2026 роки L119/L118-варіанти продовжують служити в складі українських артилерійських підрозділів.
Сучасні модернізації та перспективи до 2030 року
Попри вік конструкції, L118 активно модернізують. У 2000-х гармати отримали систему LINAPS, у 2010-х — нові приціли для прямої наводки. У 2024 році Leonardo уклала контракт на оновлення компонентів APS: інерційні блоки, дисплеї, сумісність з Windows 10 та шифрування. Ці роботи продовжать ресурс гармат до запланованого терміну виведення з експлуатації — 2030 рік.
Паралельно триває програма Lightweight Fires Platform (LPF) — технологічний демонстратор для пошуку наступника. Розглядають як towed, так і самохідні/безпілотні варіанти легкого вогню (включно з 120-мм мінометами чи навіть 127-мм рішеннями). Однак багато експертів схиляються до того, що для десантних і командос-підрозділів оптимальні саме легкі буксировані системи з високою мобільністю, тому акцент роблять на поступові покращення наявного парку L118.
У липні 2025 року новостворений King’s Gurkha Artillery Regiment проводив ознайомчі стрільби з L118, підкреслюючи, що гармата досі залишається актуальною для британських сил швидкого реагування.
Чому L118 досі актуальна для легких сил
У світі, де домінують важкі 155-мм самохідні гаубиці, L118 зберігає свою нішу завдяки унікальному поєднанню характеристик. Вона не потребує важкої техніки для транспортування, може десантуватися вертольотом у найвіддаленіші райони, швидко розгортатися і вести інтенсивний вогонь. Для повітряно-десантних, морських піхотинців та сил спеціальних операцій це часто єдиний варіант артилерійської підтримки, яку реально доставити і застосувати вчасно.
Сучасні модернізації — цифрова система наведення, покращені боєприпаси з донним газогенератором і нечутливою вибухівкою — дозволяють L118 залишатися ефективною навіть проти цілей, захищених сучасними засобами РЕБ та контрбатарейної боротьби.
L118 — це приклад того, як вдала конструкція 1970-х років, підкріплена розумними модернізаціями, продовжує служити десятиліттями. Вона не просто гармата. Це інструмент, який дає легким підрозділам реальну вогневу незалежність там, де важка артилерія фізично не може опинитися вчасно. І саме тому, навіть наближаючись до 2030 року, вона залишається в строю і продовжує писати свою історію — від Фолклендів до українських степів.