Ракета Hermes, створена в тульському Конструкторському бюро приладобудування, поєднує в собі риси протитанкової керованої ракети, тактичного ударного засобу та елементи зенітного озброєння. Її двоступенева бікаліберна конструкція дозволяє досягати дальності до 100 кілометрів у наземному виконанні, зберігаючи надзвукову швидкість і високу точність ураження. Комплекс призначений для знищення сучасних танків, легкоброньованої техніки, фортифікаційних споруд, надводних цілей та низьколітаючих повітряних об’єктів у будь-який час доби та за складних погодних умов.
Для тих, хто тільки починає цікавитися сучасним озброєнням, Hermes — це приклад того, як одна ракета може замінити десятки звичайних артилерійських пострілів, зменшуючи час реакції та ризик для розрахунків. Просунуті читачі звернуть увагу на інженерні рішення: відокремлюваний стартовий прискорювач, комбіновану систему наведення та профіль атаки згори, що максимально використовує вразливі верхні проекції цілей. Усе це робить комплекс важливим елементом у системі високоточного озброєння.
За роки розробки Hermes еволюціонував від ідеї адаптації технологій зенітного комплексу Панцир до повноцінного міжвидового рішення. Сьогодні він демонструє, як російська оборонна промисловість намагається заповнити нішу між короткодальними протитанковими ракетами та важкими тактичними балістичними системами.
Історія розробки: довгий шлях від 1990-х до сьогодення
Роботи над сімейством ракет Hermes стартували в 1990-х роках у Конструкторському бюро приладобудування в Тулі. Інженери взяли за основу досвід створення ракети 57Е6 для зенітного комплексу Панцир-С1 і почали адаптувати її двоступеневу архітектуру під наземні та повітряні удари по широкому колу цілей. Уже на ранніх етапах стало зрозуміло, що універсальна платформа здатна значно розширити можливості військ.
Випробування авіаційного варіанту завершилися в 2003 році на вертольоті Ка-52. Тоді ж підтвердилася можливість залпового пуску по кількох цілях одночасно. Публічна демонстрація відбулася в лютому 2009 року. Проте серійне виробництво відкладалося — позначилися економічні труднощі та пріоритети інших програм.
Новий поштовх проект отримав наприкінці 2010-х років після аналізу бойового досвіду в Сирії. Там виявилася гостра потреба в високоточній зброї, здатній працювати на відстанях, недосяжних для звичайних протитанкових комплексів типу Корнет. Розробники вдосконалили систему наведення, оптимізували аеродинаміку та розширили номенклатуру бойових частин. Станом на 2026 рік комплекс продовжує перебувати на стадії випробувань і поступового впровадження, з акцентом на інтеграцію з сучасними засобами розвідки та управління.
Конструкція ракети: чому саме бікаліберна двоступенева схема
Серце комплексу — двоступенева бікаліберна ракета. Перша ступінь (прискорювач) має діаметр 170 або 210 мм залежно від потрібної дальності. Вона забезпечує потужний початковий розгін, виводить ракету на потрібну траєкторію та надає необхідну кінетичну енергію. Після вигоряння твердого палива прискорювач відокремлюється, і в роботу вступає маршева ступінь діаметром 130 мм.
Така схема дає кілька важливих переваг. Великий прискорювач дозволяє досягти високої початкової швидкості та дальності без перевантаження всієї конструкції зайвою масою. Менша маршева ступінь має менший аеродинамічний опір і ефективніше витрачає паливо на крейсерській ділянці. У результаті ракета зберігає надзвукову швидкість майже до цілі, а час польоту на 100 км скорочується до кількох хвилин.
Бойова частина осколково-фугасного типу масою близько 28 кг (з приблизно 13–18 кг вибухової речовини за різними оцінками) забезпечує ураження як броньованих, так і м’яких цілей. Ракета атакує згори, що критично важливо проти сучасних танків з посиленим лобовим бронюванням та динамічним захистом. Точність дозволяє однією ракетою знищувати малорозмірні цілі, а для великих об’єктів застосовується послідовне ураження ключових елементів.
Технічні характеристики: цифри, які говорять самі за себе
Ось основні параметри ракети та комплексу в цілому:
| Параметр | Значення | Пояснення для різних рівнів підготовки |
|---|---|---|
| Максимальна дальність | до 100 км (наземний варіант) | З великим прискорювачем 210 мм. Авіаційний варіант — 15–20 км |
| Максимальна швидкість | до 1300 м/с | Надзвукова, значно ускладнює перехоплення та скорочує час реакції противника |
| Середня швидкість | близько 500 м/с | На всій траєкторії з урахуванням різних ділянок польоту |
| Маса ракети | близько 90 кг | З транспортно-пусковим контейнером — 110–130 кг залежно від модифікації |
| Довжина | близько 3,5 м | Компактна для розміщення на різних носіях |
| Бойова частина | 28 кг осколково-фугасна | Ефективна проти броні, фортифікацій та легких цілей |
| Температурний діапазон | від −50 °C до +50 °C | Придатна для експлуатації в різних кліматичних зонах |
Ці цифри показують, чому комплекс вважають перспективним: поєднання дальності, швидкості та відносно компактних розмірів.
Варіанти комплексу: один снаряд — багато платформ
Сімейство Hermes створювалося як міжвидове рішення. Основні модифікації:
- Гермес-А (авіаційний) — для вертольотів і літаків. Розміщується на Ка-52 (до 16 ракет), Су-25/39, Мі-24/35 та інших носіях. Дальність 15–20 км. Залповий пуск по кількох цілях, оптико-електронна система з телевізійним, тепловізійним та лазерним каналами.
- Наземний варіант (Гермес / Гермес-С) — на колісних шасі типу КамАЗ. Бойова машина несе до 24 ракет, доповнюється машиною управління з радіолокаційною або оптико-електронною станцією, транспортно-заряджаючими машинами та засобами повітряної розвідки з БПЛА. Дальність до 100 км.
- Корабельний Гермес-К — для катерів, корветів та кораблів малого і середнього водотоннажності. Може встановлюватися на доопрацьовані установки типу АК-630. Дальність варіюється залежно від завдань.
- Стаціонарний / береговий — для оборони узбережжя та важливих об’єктів.
Кожна версія зберігає єдину ракету, що спрощує логістику та навчання особового складу.
Система наведення: точність, яка не підводить
На маршевій ділянці ракета використовує інерціальну систему або радіокомандне наведення (залежно від модифікації та дальності). Це дозволяє виводити боєприпас у район цілі навіть за відсутності прямої видимості. На кінцевому етапі активується напівактивне лазерне самонаведення: ціль підсвічується лазерним променем з носія або зовнішнього засобу (наприклад, БПЛА).
Така комбінація дає високу стійкість до перешкод і точність, достатню для ураження малорозмірних цілей однією ракетою. Деякі джерела згадують можливість інших типів головок самонаведення, але основним залишається лазерний канал. Для просунутих читачів важливо розуміти: система не є повністю «вистрілив і забув» у класичному сенсі, проте після захоплення цілі оператор може переключатися на інші завдання, якщо підсвічування підтримується автоматично або ззовні.
Переваги, особливості та тактичне значення
Комплекс Hermes вирізняється низкою сильних сторін:
- Універсальність цілей — від танків до надводних катерів і фортифікацій в одному рішенні.
- Значна дальність для наземного базування, що змінює уявлення про «глибину» фронту.
- Надзвукова швидкість, яка скорочує час до ураження та ускладнює перехоплення.
- Можливість залпової стрільби та роботи по групових цілях.
- Інтеграція з безпілотними розвідувальними засобами для цілевказання.
Разом з тим існують і обмеження: необхідність лазерного підсвічування на кінцевій ділянці (вразливість до димових завіс або активних засобів протидії), відносно висока вартість боєприпасу та залежність від якісної розвідки. У порівнянні з короткодальними комплексами типу Корнет Hermes значно розширює зону відповідальності підрозділу. У порівнянні з важчими системами на кшталт Іскандера він пропонує більш гнучке та оперативне застосування на тактичному рівні.
Сучасний стан та напрямки розвитку (2026 рік)
Станом на середину 2026 року серійне виробництво основних варіантів Hermes ще не набуло масового характеру — комплекс перебуває на етапі випробувань і вдосконалення. Водночас сімейство продовжує еволюціонувати. З’являються повідомлення про компактніші адаптації для протидії безпілотним літальним апаратам, які тестуються в реальних умовах. Це природний розвиток: технології, закладені в оригінальну ракету, знаходять застосування в нових нішах, де потрібна висока швидкість і точність на менших відстанях.
Для військових аналітиків Hermes цікавий як індикатор того, як російська промисловість намагається створювати відносно недорогі, але ефективні засоби високоточного ураження на проміжних дальностях. Для ентузіастів військової техніки — це яскравий приклад інженерної кмітливості, коли одна базова ракета адаптується під літаки, вертольоти, машини та кораблі.
Ракета Hermes продовжує залишатися одним із найбільш амбітних проектів тульських конструкторів. Її подальша доля залежатиме від результатів випробувань, фінансування та реальних потреб військ. У будь-якому випадку цей комплекс уже сьогодні демонструє, наскільки далеко зайшла еволюція керованого ракетного озброєння за останні десятиліття.