Генерал-майор Михайло Васильович Драпатий — один із найяскравіших представників нової хвилі українських командирів, який за два десятиліття перетворився з лейтенанта-танкіста на ключову фігуру оборони країни. Народжений у Кам’янці-Подільському, він пройшов вогонь найзапекліших боїв від 2014-го до сьогодення, керував звільненням Херсонщини, стабілізував Харківський напрямок і сьогодні очолює Об’єднані сили ЗСУ, координуючи дії всіх родів військ на найгарячіших ділянках фронту.
Його шлях — це не лише список посад і звань, а живе втілення принципів, де відповідальність не кара, а основа довіри, а кожна невдача стає уроком для армії. Драпатий відомий тим, що ніколи не ховається за спинами підлеглих: у 2025-му він подав рапорт про відставку з посади командувача Сухопутних військ саме через трагедію на полігоні, взявши на себе всю вагу рішення. Президент підтримав його і перевів на бойову посаду — командувача Об’єднаних сил, де генерал продовжує безпосередньо впливати на перебіг війни.
Повний кавалер ордена Богдана Хмельницького, Народний Герой України та кавалер Хреста бойових заслуг, Михайло Драпатий став символом професійної армії, яка вчиться на помилках, готує людей і не боїться говорити правду. Його історія надихає як досвідчених військових, так і тих, хто тільки починає знайомитися з сучасними ЗСУ.
Ранні роки та шлях до військової кар’єри
Михайло Васильович Драпатий народився 21 листопада 1982 року в Кам’янці-Подільському — місті, де кожен камінь дихає історією козацьких фортець і оборонних традицій. Дитинство в оточенні старовинних мурів і легенд про оборонців краю природно формувало характер: стійкість, почуття обов’язку та вміння швидко приймати рішення. Після закінчення середньої школи юнак не вагався — обрав військову професію і вступив до Харківського інституту танкових військ імені Верховної Ради України.
У 2004 році, коли країна переживала Помаранчеву революцію, лейтенант Драпатий отримав перші погони і розпочав службу в 72-й окремій механізованій бригаді в Білій Церкві. Тоді ще молодий офіцер не міг уявити, що саме ця бригада стане для нього школою справжньої війни. Він швидко зростав: від командира взводу до вищих посад. Паралельно вдосконалював освіту — у 2017 році здобув магістерський ступінь у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського, а пізніше пройшов оперативно-стратегічний рівень підготовки.
Ці роки стали фундаментом. Драпатий не просто служив — він вивчав кожну деталь техніки, тактики і психології підлеглих. Товариші по службі згадують його як вимогливого, але справедливого командира, який завжди йшов попереду і ніколи не вимагав від людей того, чого не зробив би сам.
Хрещення вогнем: 2014 рік і легендарний прорив з оточення
Повномасштабна війна для Драпатого почалася не у 2022-му, а вісім років раніше. У 2014 році майор Драпатий очолив 2-й механізований батальйон 72-ї окремої механізованої бригади. Саме цей підрозділ одним із перших увійшов до Маріуполя 9 травня, щоб відбити штурм сепаратистів на міське управління міліції. Командирська БМП під його керівництвом буквально переповзла через барикади — такий був стиль: йти вперед, не чекаючи.
Найважчі випробування чекали на кордоні. Батальйон Драпатого разом з іншими підрозділами бригаді брав участь у рейдах, утримуючи ключові висоти біля Савур-Могили та пункту пропуску «Червонопартизанськ». Російські «Гради» і «Урагани» били безперервно. 4 серпня колона увійшла в «Ізваринський котел». Сили були нерівні, боєприпаси закінчувалися, техніка горіла. Саме тоді Драпатий ухвалив рішення на прорив.
260 бійців і понад 30 одиниць техніки вийшли з оточення. Втрати були болісними, але батальйон зберіг боєздатність. Сам Драпатий пізніше говорив: «Були дні, коли нас по сім годин безперервно розстрілювали з усіх видів артилерії. Допомога не підходила. І тоді підрозділи пішли на прорив. Ті, хто прорвався, справді стали героями». Цей епізод став одним із символів української стійкості 2014-го. Терористи прозвали бригаду «чорною» — через страх перед її діями.
Командування бригадою та підготовка до великих випробувань
Після 2014-го кар’єра пішла вгору. У 2015–2016 роках Драпатий обіймав посаду начальника штабу — першого заступника командира 30-ї окремої механізованої бригади. А в серпні 2016-го став командиром 58-ї окремої мотопіхотної бригади в Конотопі. Під його керівництвом бригада виконувала завдання на Бахмутській трасі, під Авдіївкою та в Ясинуватському районі. Бійці згадують: Драпатий вимагав не просто виконувати накази, а розуміти їхній сенс і пропонувати кращі рішення.
Саме в цей період він почав активно впроваджувати принципи сучасної війни: акцент на підготовку, взаємодію родів військ і турботу про людей. Бригада під його командуванням стала однією з найбоєздатніших. У 2019 році Драпатий отримав звання полковника, а в грудні 2021-го — бригадного генерала.
Повномасштабне вторгнення: ключова роль на південному напрямку
24 лютого 2022 року застало Драпатого на посаді заступника командувача Об’єднаних сил з підготовки військ. Він швидко опинився в епіцентрі подій на півдні. Як командувач оперативних угруповань «Каховка», «Кривий Ріг» і згодом «Херсон» Драпатий безпосередньо керував операціями, які зупинили російський наступ на Кривий Ріг і підготували ґрунт для контрнаступу.
Його підрозділи зіграли вирішальну роль у звільненні правобережжя Херсонщини восени 2022-го. Координація артилерії, дронів, механізованих бригад і спеціальних сил — усе це працювало як єдиний механізм. За ці дії Драпатий отримав орден Богдана Хмельницького I ступеня та Хрест бойових заслуг. У 2024 році місто Херсон присвоїло йому звання Почесного громадянина.
2024 рік — стабілізація Харківщини та нові виклики
Коли навесні 2024-го Росія розпочала новий наступ на Харківщині, Драпатий очолив оперативно-тактичне угруповання «Харків». Під його керівництвом вдалося стабілізувати фронт, не допустити прориву на Вовчанськ і Куп’янськ. З вересня він керував ОТУ «Луганськ» на Донеччині — від Білогорівки до Нью-Йорка.
У лютому 2024-го його призначили заступником начальника Генерального штабу з підготовки військових. Ця посада дозволила масштабувати досвід: реформувати систему навчання, впроваджувати сучасні стандарти і готувати резерви.
| Посада | Період | Ключові досягнення |
|---|---|---|
| Командир 2-го мехбатальйону 72 ОМБр | 2014 | Прорив з Ізваринського котла, бої за Маріуполь |
| Командир 58 ОМПБр | 2016–2019 | Бої на Бахмутській трасі та під Авдіївкою |
| Командувач ОУВ «Херсон» | 2022–2024 | Звільнення правобережжя Херсонщини |
| Командувач ОТУ «Харків» | 2024 | Стабілізація Харківського напрямку |
| Командувач Сухопутних військ ЗСУ | 29.11.2024 – 01.06.2025 | Реформи, підготовка резервів |
| Командувач Об’єднаних сил ЗСУ | з 03.06.2025 | Координація всіх родів військ на фронті |
Дані в таблиці базуються на офіційних джерелах Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗСУ.
На чолі Сухопутних військ: реформи та принципи лідерства
29 листопада 2024 року президент призначив Драпатого командувачем Сухопутних військ. За пів року на посаді він встиг запустити глибокі зміни: посилити підготовку, змінити культуру доповідей і прибрати атмосферу страху. Генерал відкрито говорив, що армія має вчитися на помилках, а не ховати їх.
1 червня 2025-го після ракетного удару по навчальному полігону в Сумській області, де загинули українські військові, Драпатий публічно взяв відповідальність і подав рапорт про відставку. «Де відповідальність — не покарання, а основа довіри», — написав він у соцмережах. Президент підтримав рішення і призначив його на нову посаду — командувача Об’єднаних сил ЗСУ. Це був не кінець кар’єри, а перехід на ще більш бойову ділянку.
Командувач Об’єднаних сил ЗСУ: сучасна місія
З 3 червня 2025 року генерал-майор Драпатий очолює Командування об’єднаних сил ЗСУ. У жовтні того ж року він став керівником новоствореного Угруповання об’єднаних сил, яке відповідає за ключові ділянки фронту, зокрема Харківську область. Під його керівництвом відбувається глибока інтеграція всіх родів військ — від піхоти до авіації, дронів і кіберкомандування.
Драпатий продовжує акцентувати на підготовці, технологіях і людському факторі. Його стиль — це поєднання жорсткої вимогливості з турботою про кожного бійця. Для новачків у військовій справі він став прикладом: кар’єра показує, що в ЗСУ є місце для тих, хто готовий вчитися, ризикувати і брати відповідальність.
Нагороди, визнання та особисте життя
Михайло Драпатий — повний кавалер ордена Богдана Хмельницького III, II і I ступенів (2016, 2018, 2022). Має Хрест бойових заслуг (2022), орден «Народний Герой України» (2016) та відзнаку «Вогнепальна зброя» від Міністерства оборони. У 2024 році став Почесним громадянином Херсона.
Особисте життя генерал тримає в тіні публічності. Одружений, разом із дружиною виховує сина Івана та доньку Анну. Попри високі посади, він залишається людиною, яка цінує щоденну роботу більше, ніж гучні заяви. Саме таким його знають підлеглі і саме таким він входить в історію української армії.
Сьогодні, коли війна триває, Михайло Васильович Драпатий продовжує бути там, де найважче — на передовій, серед людей, яких він веде за собою. Його історія ще пишеться, але вже зараз вона надихає ціле покоління захисників.