Річка Євфрат, згадана в Книзі Буття як один із чотирьох потоків, що витікають з Едему, довгий час приховувала свої витоки під шарами порід. Тепер вчені реконструювали її історію за допомогою сейсмічної зйомки, супутникових даних, геологічного картування та відкладень під Середземним морем.
Давні шляхи та злиття
Аналіз показав, що дві потужні річки — Палео-Карасу та Палео-Мурат — текли окремо територією сучасної Туреччини та Сирії. Палео-Мурат з’явилася понад 16,5 млн років тому, а Палео-Карасу — приблизно 8,6–5,9 млн років тому. Вони впадали в озера на південь від Північно-Анатолійського розлому.
Близько 5,3 млн років тому різке зниження рівня Середземного моря змусило річки глибше врізатися в ландшафт. Постійна тектонічна активність поступово змінювала їхні русла, доки приблизно 1,6 млн років тому вони не злилися й почали текти до Перської затоки, утворивши сучасний Євфрат.
Колиска цивілізацій
Євфрат — найдовша річка Західної Азії. Разом із Тигром вона створила Плодючий півмісяць, де близько 6000 років тому зародилися шумерська та ассирійська цивілізації. Раніше вчені сперечалися про її походження, але нові дані поставили крапку в цій дискусії.