Станція, яку кияни десятиліттями називали «Дружби народів», а з травня 2023 року офіційно перейменували на «Звіринецька», розташована на глибині 81 метр під бульваром Миколи Міхновського в Печерському районі. Вона відкрилася 30 грудня 1991 року — в останні дні існування Радянського Союзу — і стала 32-ю станцією Київського метрополітену на Сирецько-Печерській лінії між «Печерською» та «Видубичами». Сьогодні це не просто транспортний вузол, а місце, де радянська ідеологічна назва поступилася історичній правді місцевості Звіринець, відомої ще з часів Київської Русі.
Голосування в застосунку «Київ Цифровий» у січні 2023 року показало 76 % підтримки перейменування. Київська міська рада ухвалила рішення 18 травня того ж року. Процес заміни написів тривав до травня 2024-го, коли вночі з 1 на 2 травня демонтували старі літери та встановили нові. Ця подія стала частиною ширшої хвилі повернення автентичних назв у столиці.
Архітектура станції — пілонна трисклепінна з острівною платформою завдовжки 101,5 метра — поєднує інженерну стриманість із тонкими відсиланнями до історії Звіринця. Декоративна цегла на пілонах, світловод уздовж залу та композиція у формі фонтану в торці створюють відчуття простору навіть на такій глибині. Станція щодня обслуговує близько 22–25 тисяч пасажирів і залишається важливим вузлом для мешканців Печерська, працівників ботанічного саду та гостей, які прямують до історичних пам’яток району.
Звіринець: земля князівських полювань і монастирів
Назва місцевості Звіринець походить від угідь, де київські князі полювали на дикого звіра. Вже у X столітті тут існували печери з печерним монастирем, подібним до лаврських. У 1096–1097 роках половці зруйнували цю обитель. Після монголо-татарської навали поселення на Звіринці належало Видубицькому монастирю. У 1070 році князь Всеволод Ярославич передав землі Видубицькому монастирю, а Красний двір став однією з княжих резиденцій.
У 1810 році заклали Звіринецький форт. Наприкінці XIX століття тут з’явилося кладовище. 1918 року потужні вибухи на артилерійських складах знищили значну частину забудови. У XX столітті територія увійшла до Печерського району. Сьогодні тут розташований Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка, Іонівський монастир та Звіринецькі печери, доступні для відвідування.
Станція метро «Звіринецька» буквально лежить під історичним шаром цієї місцевості. Вибір назви «Дружби народів» у 1991 році відбувся за назвою бульвару, який сам по собі ніс радянський ідеологічний відтінок. Повернення до «Звіринецької» відновило зв’язок із тисячолітньою історією, а не з абстрактною формулою єдності народів СРСР.
Народження станції наприкінці епохи
Будівництво Сирецько-Печерської лінії в 1980-х роках мало на меті розвантажити центральні райони та забезпечити транспортне сполучення зростаючого Печерська. Станція «Дружби народів» стала однією з останніх, відкритих ще за радянських часів, хоча формально — вже в незалежній Україні. 30 грудня 1991 року, за кілька днів до офіційного розпаду СРСР, перші пасажири спустилися на глибину 81 метр.
Архітектори Микола Альошкін та Анатолій Крушинський спроєктували пілонну трисклепінну конструкцію з острівною платформою. На відміну від багатьох станцій 1970–1980-х років з яскравими мозаїками та скульптурами, що прославляли працю й дружбу народів, оформлення тут стримане. Пілони зменшеної товщини облицьовані декоративною цеглою різної фактури та товщини — прямий відгомін традиційної забудови Звіринця. Цегла ніби виростає з землі історичної місцевості й надає залу теплого, майже наземного характеру.
Склепіння прикрашені пластиковими зонтами, а візуальну вісь утворює матовий світловод, що тягнеться вздовж усього центрального залу й завершується композицією у вигляді фонтану в торці. Підлога спочатку мала сірий граніт із мармуровими вставками, але з часом мармур замінили на керамічну плитку — практичніше рішення для високого пасажиропотоку. Назви станцій розмістили в металевих окантовках на цегляних овалах.
Архітектура, що зберігає пам’ять місця
Глибоке залягання вимагало особливої інженерії. Тонші пілони створюють відчуття більшого простору, ніж у класичних важких конструкціях. Цегляне облицювання не лише декоративне — воно стійке до вологості та перепадів температур, характерних для метрополітену. Світловод виконує практичну функцію: рівномірно розподіляє світло вздовж платформи, зменшуючи відчуття замкненості.
Фонтанна композиція в торці залу працює як природний акцент — пасажир, що виходить з ескалатора, одразу бачить напрямок руху. Такий прийом часто використовують у глибоких станціях, щоб полегшити орієнтацію. У «Звіринецькій» він також символічно завершує «вісь історії»: від княжих угідь через радянську назву до сучасного повернення коренів.
Для початківців: пілонна станція — це коли масивні опори (пілони) підтримують склепіння, розділяючи зал на центральну частину та бокові колійні тунелі. Острівна платформа означає, що поїзди зупиняються з обох боків однієї платформи — зручно для пересадок та швидкого виходу.
Перейменування: голос громади проти ідеології
Назва «Дружби народів» належала до типових радянських топонімів, що просували ідею єдності народів СРСР. Після 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення 2022-го, такі назви почали сприйматися як анахронізм. У січні 2023 року в застосунку «Київ Цифровий» провели електронне опитування. 76 % учасників підтримали варіант «Звіринецька» — на честь історичної назви місцевості.
18 травня 2023 року Київська міська рада затвердила рішення. Архітектор Богдан Гдаль розробив нові шрифти. Заміна вказівників тривала ночами, щоб не заважати руху поїздів. У ніч з 1 на 2 травня 2024 року комунальники демонтували старі літери вагою 5–6 кг кожна та встановили перші комплекти нових (по 13 символів у наборі).
Процес став прикладом того, як місто може демократично переосмислювати свій простір. Замість нав’язаних зверху назв — рішення, ухвалене після публічного обговорення. Сьогодні на колійних стінах уже повністю встановлено нову назву, хоча деякі старі елементи ще пам’ятають попередню епоху.
Практичний гід для пасажирів
Станція працює з 05:46 до 00:16. Код станції — 318. Наземного вестибюля немає: пасажири спускаються ескалаторами до підземного вестибюля, звідки через підземний перехід виходять до бульвару Миколи Міхновського та вулиці Михайла Бойчука.
Поруч зупиняються:
- тролейбуси № 14, 15, 38, 43, 50, 91Н;
- автобуси № 51, 62, 109, 118;
- маршрутні таксі № 205, 211, 416, 470, 491, 590 та приміські маршрути.
Для тих, хто вперше спускається: ескалаторний спуск тривалий, тому зручно мати з собою воду та не поспішати. Платформа простора, з хорошим освітленням. Вихід до ботанічного саду — через підземний перехід і кілька хвилин пішки.
| Дата | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 30 грудня 1991 | Відкриття станції | Під назвою «Дружби народів», 32-га станція Київського метрополітену |
| Січень 2023 | Голосування в «Київ Цифровий» | 76 % за перейменування на «Звіринецька» |
| 18 травня 2023 | Рішення Київської міської ради | Офіційне затвердження нової назви |
| 1–2 травня 2024 | Демонтаж старої назви | Встановлення перших комплектів нових літер на колійних стінах |
Дані з офіційних джерел Київського метрополітену та повідомлень КМДА.
Чому «Звіринецька» стала більше, ніж просто станцією
Для початківців метро «Звіринецька» — зручна точка входу в Печерський район: звідси легко дістатися до ботанічного саду, історичних монастирів та зелених зон. Для тих, хто цікавиться історією міста, станція перетворилася на живий урок: як одна назва може нести ідеологію, а інша — пам’ять про князівські угіддя, печерних ченців і фортифікації XIX століття.
Цегляні пілони, що нагадують старі звіринецькі будівлі, світловод, що веде погляд до фонтанної композиції, — усе це не випадковість. Архітектори свідомо пов’язали підземний простір із землею над ним. Перейменування завершило цей діалог між минулим і сьогоденням.
Сьогодні, спускаючись на «Звіринецьку», пасажир уже не бачить старої назви на стінах. Натомість бачить станцію, яка чесно розповідає історію місця, де вона стоїть. І це, мабуть, найважливіша зміна за всі 33 роки її існування.