Арка дружби народів у Києві, яка з 2022 року офіційно носить назву Арка Свободи українського народу, — це потужний символ епохальних змін у свідомості цілої нації. Зведена в радянські часи як гімн вигаданому «братству» з Росією, вона пережила демонтаж скульптур, перейменування та переосмислення, перетворившись на свідка дерусифікації та утвердження української ідентичності. Сьогодні арка стоїть у Хрещатому парку, нагадуючи про минуле, але відкриваючи шлях до майбутнього, де простір навколо неї стає майданчиком для сучасного мистецтва та громадських ініціатив.
Композиція, що поєднує 35-метрову титанову арку з колишніми скульптурними групами, відображала радянську ідеологію «возз’єднання» 1654 року, але після повномасштабного вторгнення Росії набула нового сенсу — свободи від імперських міфів. За даними Українського інституту національної пам’яті та Київської міської державної адміністрації, арка вже не є пам’яткою, а її простір активно інтегрується в культурне життя столиці станом на 2026 рік.
Від «ярма» в народній уяві до символу стійкості — шлях арки ілюструє, як архітектура може еволюціонувати разом із суспільством, заповнюючи прогалини в історичній пам’яті та пропонуючи свіжі емоції для тисяч відвідувачів щороку.
Історія створення: радянський монумент до ювілеїв
Ідея арки дружби народів зародилася в кінці 1970-х, коли Радянський Союз готувався до масштабних святкувань. Постановою Ради Міністрів УРСР № 597 від 28 грудня 1979 року передбачалося будівництво монумента на честь «возз’єднання України з Росією» в рамках 1500-річчя Києва та 60-ї річниці створення СРСР. Місце вибрали в Хрещатому парку — на високому березі Дніпра, де раніше стояли бювет мінеральних вод, літній театр зі статуєю Аполлона та фонтан зі слоном.
Будівництво стартувало ще в 1978 році, а офіційне відкриття відбулося 3 листопада 1981-го, хоча урочиста церемонія пройшла в жовтні напередодні 65-ї річниці Жовтневого перевороту. На ній виступав перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький, який підкреслював «нерушиму єдність братніх народів». Автори проєкту — скульптор Олександр Скобліков та архітектори Ігор Іванов, Сергій Миргородський і Костянтин Сидоров — створили композицію, що мала втілювати ідеологічний наратив про «вічну дружбу».
Цей монумент не виник на порожньому місці. Раніше тут були оглядовий майданчик і навіть колесо огляду в 1970-х. Арка стала частиною ширшої радянської традиції грандіозних споруд, покликаних закріпити міф про добровільне об’єднання народів під проводом Москви.
Архітектура та матеріали: технічні деталі монумента
Центральним елементом стала 35-метрова арка з титанового сплаву — матеріалу, який зазвичай використовували в авіабудуванні, а тут він блищав на сонці, ніби райдуга. Під нею розташувалися дві скульптурні групи: двофігурна композиція робітників висотою 6,2 метра (росіянин і українець, що спільно тримають стрічку з орденом «Дружби народів») та горизонтальна стела з багатофігурною групою за мотивами Переяславської ради, де в центрі — Богдан Хмельницький поруч із московським послом Василем Бутурліним.
Матеріали підбирали з розмахом: титан із Сибіру, червоний граніт із Житомирщини, бронза. Вага окремих елементів сягала кількох тонн, а площа перед монументом нагадувала амфітеатр з оглядовими майданчиками на Дніпро. За задумом, арка символізувала єднання «братських республік» СРСР, а скульптури підкреслювали трудову солідарність і історичну «дружбу».
Ця конструкція не просто стояла — вона домінувала в ландшафті, видна з багатьох точок Києва, і швидко стала частиною міського пейзажу, хоч і з неоднозначним сприйняттям.
| Елемент | До 2022 року | Після 2024 року |
|---|---|---|
| Арка | 35 м, титан, символ єднання | Збережена, підсвічується кольорами прапора |
| Скульптура робітників | Бронза, 6,2 м, орден Дружби | Демонтована 26 квітня 2022 |
| Стела Переяславської ради | Граніт, багатофігурна | Демонтована 30 квітня 2024 |
Дані таблиці базуються на матеріалах Вікіпедії та офіційних повідомленнях Київської міської державної адміністрації.
Символіка та ідеологічний контекст: від «возз’єднання» до ярма
Арка дружби народів втілювала радянську версію історії, де Переяславська рада 1654 року трактувалася як добровільне возз’єднання, а не військово-політичний союз. Цей міф слугував виправданням імперської політики підкорення, асиміляції та експлуатації українського народу. Скульптури робітників підкреслювали «трудову єдність», а арка ніби обіймала їх, як радуга, але для багатьох киян вона асоціювалася з ярмом — звідси й народна назва.
Експертна комісія Українського інституту національної пам’яті в 2024 році чітко вказала: монумент пропагує російську імперську політику, глорифікуючи події, що заперечують українську державність. Навіть після демонтажу скульптур арка зберігала радянські ідеологеми, тому рекомендація була на повне видалення. Архітектор Сергій Миргородський, один із авторів, у 2022-му зізнався, що відчуває радість: «Дружба з Росією закінчена».
Такий контекст робить арку не просто спорудою, а живим документом епохи, який сьогодні допомагає зрозуміти механізми пропаганди та шляхи звільнення від неї.
Громадське сприйняття: від відкриття до протестів
З самого початку арка викликала суперечки. Дехто бачив у ній велич, інші — нав’язану ідеологію. У народі її прозвали «ярмом», а під час Євромайдану та після 2014 року почалися акції: писали «Слава Україні», розмальовували в райдужні кольори на підтримку ЛГБТ-спільноти в 2017-му, а в 2018 році художники встановили інсталяцію «Тріщина дружби» на честь політв’язнів.
Ці моменти перетворили монумент на платформу для діалогу. Люди приходили сюди не тільки милуватися Дніпром, а й висловлювати позицію — від жартів про «велосипедиста» під аркою до серйозних дебатів про історію. Арка стала дзеркалом суспільних настроїв: від радянського оптимізму до сучасного переосмислення.
Дерусифікація та трансформація: що сталося після 2022 року
Повномасштабне вторгнення Росії стало каталізатором змін. 26 квітня 2022-го демонтували бронзову групу робітників — під час робіт голова фігури росіянина відвалилася, ніби символічно. 14 травня того ж року Київрада перейменувала арку на Арку Свободи українського народу. У 2024-му, після висновків УІНП та рішення Мінкульту про зняття статусу пам’ятки, прибрали й гранітну стелу з Хмельницьким та Бутурліним — 30 квітня.
КМДА вирішила не зносити саму арку: її сенс переосмислено, а простір отримує нову концепцію. Скульптури зберігаються в Державному музеї авіації. Станом на 2026 рік арка підсвічується українськими кольорами, а навколо проводять арт-інсталяції та фестивалі.
Ці кроки — не просто технічні, а глибоко емоційні: вони звільняють простір для правдивої історії та нових сенсів.
Сучасне значення: культурний хаб у Хрещатому парку
Сьогодні Арка Свободи українського народу — це не руїна минулого, а живий простір. У 2025–2026 роках тут проходять виставки сучасного мистецтва, проекції історичних подій і перформанси на підтримку ЗСУ. Туристичний потік зріс, бо вид на Дніпро з оглядовими майданчиками лишається неперевершеним. Арка інтегрується в маршрути з Володимирською гіркою та Маріїнським парком, стаючи частиною нового київського наративу.
Вона нагадує, як архітектура може трансформуватися: з інструменту пропаганди — у символ resilience. За моїм досвідом відвідування подібних місць, такі зміни дарують відчуття catharsis — ніби місто дихає вільніше.
Практичні поради: як відвідати арку та насолодитися
Дістатися просто: метро «Арсенальна» або «Хрещатик», потім прогулянка Хрещатим парком. Найкращий час — захід сонця, коли титанова арка грає теплими відтінками, а Дніпро блищить унизу. Візьміть фотоапарат: ракурси з-під арки вражають. Поруч — кафе в парку, де можна обговорити побачене.
Якщо плануєте візит з дітьми чи групою, перевірте анонси подій на сайті КМДА — часто трапляються безкоштовні інсталяції. Уникайте спекотних днів, бо майданчик відкритий. І пам’ятайте: це місце не тільки для селфі, а й для роздумів про те, як історія формує наше завтра.
Арка дружби народів продовжує жити, змінюючись разом із нами. Вона запрошує кожного відчути пульс Києва — міста, яке ніколи не зупиняється в своєму прагненні до свободи.