A-60 — це експериментальна літаюча лабораторія, створена на базі транспортного Іл-76МД і оснащена бойовим лазером мегаватного класу. Протягом майже півстоліття вона залишалася однією з найсекретніших розробок радянської та російської авіаційної промисловості, втілюючи амбіції спрямувати потужний промінь світла проти повітряних і космічних цілей. Лише два такі літаки коли-небудь піднялися в небо, і останній з них — борт RA-86879 — згорів на аеродромі в Таганрозі в ніч на 25 листопада 2025 року під час удару українських дронів.
Цей гігант з характерним «горбом» на фюзеляжі та бульбоподібним носом не просто возив вантажі. Він став платформою для випробувань технологій, які мали змінити уявлення про війну в повітрі та космосі. Дослідження поширення лазерного променя у верхніх шарах атмосфери, спроби засліпити оптичні системи супутників на висоті понад тисячу кілометрів — усе це відбувалося в умовах суворої секретності на заводі імені Берієва.
Втрата А-60 стала не лише технічною, а й символічною подією. Унікальна машина, що десятиліттями ховалася від сторонніх очей, раптом опинилася беззахисною на землі, продемонструвавши вразливість навіть найекзотичніших зразків російської військової техніки перед сучасними засобами ураження.
Витоки проєкту: коли мрія про промінь стала реальністю
Роботи над А-60 почалися в середині 1970-х років у Таганрозькому авіаційному науково-технічному комплексі імені Г. М. Берієва. Завдання було амбітним навіть за мірками холодної війни: створити повітряну платформу для потужного лазера, здатного досліджувати поведінку променя в розрідженому повітрі stratosphere та в перспективі придушувати розвідувальні засоби противника.
Головним партнером виступило ЦКБ «Алмаз» під керівництвом Б. В. Бункіна. Базою обрали перевірений Іл-76МД — надійний, з великою вантажопідйомністю та дальністю. Але звичайний транспортник довелося радикально перебудувати. Перший прототип, що отримав позначення 1А, піднявся в повітря 19 серпня 1981 року під керуванням льотчика-випробувача Е. А. Лахмостова.
Другий борт — 1А2 — злетів майже через десять років, 29 серпня 1991-го, вже під керуванням В. П. Демьяновського. Він увібрав досвід попередника та отримав оновлений лазерний комплекс. Обидва літаки будували в умовах тотальної секретності, а випробування проходили далеко від сторонніх поглядів.
Інженерне диво: як Іл-76 навчили «стріляти» світлом
Перетворення звичайного «грузовика» на лазерну платформу вимагало нестандартних рішень. Фюзеляж отримав великий горбоподібний обтічник з сегментованими стулками, що розсувалися під час роботи. Звідти висувалася головна оптична головка лазера — поворотна башточка, здатна наводити промінь у широкому секторі.
Ніс літака став значно об’ємнішим: там розмістили систему наведення та цілевказання на основі лідара. Два потужні турбогенератори загальною потужністю близько 2,1 МВт встановили біля задніх стійок шасі — саме вони забезпечували електроенергією ненажерливий лазер. Вантажну рампу зберегли, але задні двері прибрали, а хвостову стрілецьку установку демонтували.
Лазерна установка — газодинамічний CO₂-лазер — мала потужність близько 1 МВт. Для порівняння: цього достатньо, щоб за лічені секунди засліпити або пошкодити оптичні сенсори на значній відстані. Атмосфера, однак, чинила опір: пил, волога, турбулентність розсіювали і поглинали частину енергії. Тому А-60 став насамперед літаючою лабораторією для вивчення саме цих ефектів.
| Параметр | Значення | Примітка |
|---|---|---|
| Довжина | 46,86 м | Базовий Іл-76МД |
| Розмах крила | 50,5 м | Зберігся без змін |
| Максимальна злітна маса | 179 000 кг | З урахуванням додаткового обладнання |
| Крейсерська швидкість | 700 км/год | Оптимальна для тривалих випробувань |
| Дальність польоту | до 8200 км | Залежить від навантаження |
| Потужність лазера | близько 1 МВт | Газодинамічний CO₂-лазер |
| Екіпаж | 4 + до 10 операторів | Льотчики та інженери комплексу |
Ці цифри показують масштаб інженерного виклику: щоб «постріл» лазером тривав кілька секунд, на борту мала працювати ціла електростанція. Турбогенератори, система охолодження, точне наведення — усе це доводилося розміщувати всередині вже існуючого планера, не жертвуючи льотними характеристиками.
Випробування в небі та перший «дотик» до космосу
У 1980-х роках А-60 виконав десятки секретних стрільб. Мішенями ставали стратосферні аеростати на висоті 30–40 км та радіокеровані літаки Ла-17. У 1984 році вдалося успішно уразити повітряну ціль — це був один із перших реальних успіхів радянської програми бойових лазерів.
Після пожежі, що знищила перший прототип у 1988 році на аеродромі Чкаловське, всі надії покладали на 1А2. У 2009 році, вже в рамках програми «Сокіл-Ешелон», літак виконав експеримент, який увійшов в історію: промінь був наведений на японський супутник AJISAI, що перебував на висоті близько 1500 км. Відбитий сигнал зареєстрували — це стало доказом принципової можливості впливу на космічні апарати з атмосфери.
Саме цей 2009 рік показав, наскільки далеко зайшла технологія: А-60 зміг «доторкнутися» до об’єкта в космосі, не виходячи за межі земної атмосфери.
Сплячий велетень: від розпаду СРСР до спроб відродження
Після 1993 року програму фактично заморозили. Літак 1А2 поставили на прикол у Таганрозі. Лише у 2005–2009 роках, уже за нової Росії, роботи частково відновили в рамках державних програм озброєнь. Лазерний комплекс модернізували, а в 2011 році борт навіть показали на дні відкритих дверей на заводі Берієва.
Проте активних випробувань більше не проводили. До 2016 року А-60 остаточно вивели з льотної експлуатації і залишили на аеродромній стоянці. У 2020-му розглядали ідею створення нової версії на базі модернізованого Іл-76МД-90А, але реальних кроків не послідувало.
Ніч на 25 листопада 2025-го: кінець унікальної машини
У ніч проти 25 листопада 2025 року українські дрони завдали удару по території ТАНТК імені Берієва та аеродрому Таганрог-Южний. На стоянці стояв єдиний уцілілий А-60 — борт RA-86879. Вогонь, що спалахнув після влучання, повністю знищив машину. Підтвердження надійшло з кількох джерел: відео з місця події, супутникові знімки та фотографії, зроблені ще до удару.
Один із найсекретніших літаків Росії, що десятиліттями ховався від сторонніх очей, згорів на землі за лічені хвилини — без єдиного шансу злетіти чи застосувати свій лазер.
Раніше, у 1988 році, перший прототип уже загинув у пожежі на землі. Тепер доля повторилася з останнім екземпляром. За даними відкритих джерел, ще один борт у 1990-х роках підготували до утилізації.
Що втратила Росія разом з А-60
А-60 був не просто літаком. Він став єдиною платформою, на якій можна було в реальних умовах вивчати поведінку мегаватного лазера в польоті. Напрацювання цієї програми, ймовірно, лягли в основу наземного комплексу «Пересвіт», який Росія розгорнула для протидії супутникам.
Втрата єдиного повітряного стенда означає, що подальші розробки airborne-лазерів стануть значно складнішими. Дані про поширення променя, теплові навантаження, роботу систем наведення в динаміці польоту тепер можна отримувати лише з архівів або моделювання. Порівняно з американською програмою YAL-1 (бойовий лазер на базі Boeing 747, закритою у 2010-х), російський проєкт проіснував довше, але так само завершився втратою єдиного носія.
Сьогодні directed energy weapons — один із головних напрямків розвитку військових технологій у світі. Лазери обіцяють дешеві «постріли», миттєву дію та відсутність потреби в боєприпасах. А-60 був спробою зробити цю технологію мобільною та повітряною. Його знищення в Таганрозі показало, що навіть найекзотичніші зразки техніки не застраховані від точних ударів на власній території.
Розмова про майбутнє лазерної зброї триває. А-60 уже не підніметься в небо, але історія цього літака — яскраве нагадування про те, як далеко здатна зайти інженерна думка і як швидко навіть найамбітніші проєкти можуть опинитися в попелі.