2С38 «Деривація» (повна назва ЗАК-57 «Деривація-ПВО») — це російський перспективний самохідний зенітно-артилерійський комплекс, створений на базі бойової машини піхоти БМП-3. Він поєднує високу мобільність гусеничного шасі з потужною 57-мм автоматичною гарматою 2А90 у дистанційно керованому модулі. Комплекс призначений для ураження широкого спектра низьколетячих цілей — від малих безпілотників і крилатих ракет до тактичних літаків, вертольотів та навіть реактивних снарядів систем залпового вогню. Додатково машина здатна вести вогонь по наземних і надводних цілях, що робить її універсальним засобом підтримки військ.
Система виділяється пасивною оптико-електронною системою виявлення та супроводу цілей без радара. Це рішення знижує радіолокаційну помітність у середовищі, насиченому засобами радіоелектронної боротьби. Боєкомплект налічує 148 пострілів, темп стрільби сягає 120 пострілів на хвилину, а дальність ураження повітряних цілей — до 6 км при висоті до 4,5 км. Станом на 2026 рік комплекс залишається на етапі випробувань і обмеженого застосування, хоча прототипи демонструвалися на парадах і форумах з 2017 року, а в 2024-му акцент зробили на боротьбі з дронами за допомогою снарядів з програмованим підривом.
Ключова ідея «Деривації» — поєднати класичну зенітну артилерію з сучасними технологіями програмованих боєприпасів і малопомітних сенсорів. У війнах, де дрони стали масовою загрозою, така система пропонує дешевший і швидший спосіб створення «зони ураження», ніж дорогі ракети.
Історія створення та еволюція проєкту
Розробку комплексу «Деривація-ПВО» вели фахівці Центрального науково-дослідного інституту «Буревестник» у рамках дослідно-конструкторської роботи з тією ж назвою. Макет уперше представили широкій публіці на міжнародному військово-технічному форумі «Армія-2017». Тоді машина виглядала як логічний крок до посилення військової протиповітряної оборони, здатної доповнити або частково замінити старіші комплекси на кшталт «Шилка» чи «Тунгуска».
Прототипи взяли участь у параді Перемоги 9 травня 2020 року в Москві, що стало першим публічним показом реальної техніки. У наступні роки тривали випробування, зокрема снарядів з дистанційним і керованим підривом. Російські джерела стверджують, що в 2023 році комплекс пройшов бойові випробування на Херсонському напрямку. У серпні 2024 року Головне ракетно-артилерійське управління Міноборони РФ презентувало 2С38 саме як засіб боротьби з безпілотниками завдяки снарядам з програмованим підривом.
Попри заяви про плани завершення робіт ще у 2022 році, масове серійне виробництво станом на середину 2026-го не розгорнуто. Комплекс залишається переважно на рівні дослідних зразків і обмеженого використання. Це типова ситуація для багатьох сучасних російських проєктів озброєння, де технологічні амбіції часто стикаються з виробничими та фінансовими обмеженнями.
Конструкція шасі та загальна мобільність
Бойова машина 2С38 побудована на добре відомому гусеничному шасі БМП-3. Це рішення забезпечує не лише високу прохідність, а й унікальну для зенітних систем здатність плавати. Машина долає водні перешкоди без підготовки, що відкриває можливості для дій у прибережних, річкових чи заболочених районах — місцях, де класичні колісні або важкі гусеничні ЗСУ можуть бути обмежені.
Бойова маса становить 21,5 тонни. Двигун УТД-29 потужністю 500 к.с. дозволяє розвивати швидкість до 70 км/год на шосе та зберігати хороші показники на пересіченій місцевості. Екіпаж — троє осіб: механік-водій, командир і навідник-оператор. Бронювання відповідає рівню БМП-3: алюмінієвий корпус з додатковими сталевими елементами захищає від стрілецької зброї та уламків, але не розраховане на серйозну протитанкову загрозу. Бічні поплавки одночасно виконують роль додаткового захисту та елементів плавучості.
Дистанційно керований бойовий модуль з 57-мм гарматою встановлений на башті. Це зменшує навантаження на екіпаж і дозволяє вести вогонь з закритих позицій або з використанням зовнішніх камер. Допоміжне озброєння — 7,62-мм кулемет ПКТ. Час перезарядки повного боєкомплекту — близько 20 хвилин за допомогою транспортно-зарядної машини на базі «Урал».
57-мм гармата 2А90 та філософія калібру
Серцем комплексу стала 57-мм автоматична гармата 2А90. Калібр не новий — його використовували ще в радянських зенітних гарматах С-60 середини XX століття. Сучасна реалізація отримала повністю автоматичний механізм подачі, високу балістику та інтеграцію з програмованими боєприпасами.
Перевага 57 мм перед поширеними 30-мм системами очевидна в контексті боротьби з дронами: більший снаряд несе більше вибухової речовини та формує щільнішу хмару уламків. При програмованому підриві один постріл здатен уразити кілька цілей або гарантовано знищити малий БПЛА навіть при неточному наведенні. Темп 120 пострілів за хвилину дозволяє швидко насичувати повітря «залом» осколків.
Кути наведення — від −5° до +75° по вертикалі та 360° по горизонталі. Це дає можливість працювати як по повітряних, так і по наземних цілях на відстані до 3 км. Висока початкова швидкість снаряда забезпечує відносно настильну траєкторію, що спрощує розрахунок точки зустрічі з швидкими цілями.
Боєприпаси: від класики до «розумних» снарядів
У базовому варіанті комплекс використовує постріли 53-ОР-281У (осколково-трасуючий) та 53-БР-281У (бронебійний). Вони ефективні проти легкоброньованих наземних цілей і маломаневрених повітряних апаратів.
Головний інтерес викликають перспективні боєприпаси. Багатофункціональний снаряд з дистанційним підривом дозволяє встановлювати час або відстань вибуху перед пострілом. Снаряд летить до розрахованої точки і розривається, створюючи щільну завісу уламків. Керований артилерійський снаряд (з лазерним наведенням) пройшов лише попередні полігонні випробування станом на кінець 2021 року. У реальних бойових умовах 2022–2023 років, за відкритими даними, 2С38 застосовував переважно старі снаряди, що обмежувало його ефективність проти сучасних дронів.
Саме перехід на програмовані боєприпаси вважається ключем до розкриття потенціалу комплексу в епоху масового застосування БПЛА. Один постріл з таким снарядом за вартістю значно дешевший за зенітну ракету, а щільність вогню дозволяє перехоплювати рої дронів.
Система управління вогнем без радара
Найяскравіша особливість «Деривації» — повністю пасивна оптико-електронна система виявлення та супроводу цілей розробки АТ «Пеленг». Вона включає телевізійний і тепловізійний канали, лазерний далекомір та панорамний огляд на 360°. Дальність виявлення цілі розміром 2,3 × 2,3 м тепловізором сягає 10 км, розпізнавання — близько 4 км.
Відмова від радара — свідомий вибір. У сучасному полі бою активне випромінювання миттєво виявляється засобами радіотехнічної розвідки та стає мішенню для протирадіолокаційних ракет. Пасивна система дозволяє машині залишатися «темною» до моменту відкриття вогню.
Однак це рішення має й зворотний бік. Лазерний далекомір потребує прямої видимості та не завжди точно визначає параметри руху швидких маневрених цілей у тривимірному просторі. У тумані, сильному дощі чи димовій завісі ефективність системи падає. Тому «Деривація» найкраще розкриває свій потенціал у ясну погоду або при підтримці інших засобів розвідки.
Бойові можливості та сценарії застосування
Комплекс здатен перехоплювати цілі зі швидкістю до 500 м/с (близько 1800 км/год). Це охоплює більшість тактичних літаків, вертольотів, крилатих ракет та реактивних снарядів РСЗО на кінцевій ділянці траєкторії. Особливо перспективним виглядає застосування проти FPV-дронів та розвідувальних БПЛА — саме тієї загрози, яка домінує в сучасних конфліктах.
Амфібійні якості дозволяють використовувати машину для прикриття десантних операцій або дій у дельтах річок. Універсальність озброєння дає змогу перемикатися з повітряних цілей на наземні — легку бронетехніку, укріплення, катери — без зміни позиції.
У складі комплекс входять не лише бойова машина 2С38, а й транспортно-зарядна машина 9Т260 на шасі «Урал» та ремонтно-технічна машина. Це забезпечує відносну автономність підрозділу на полі бою.
Переваги, обмеження та місце в системі ППО
Серед сильних сторін — висока мобільність, амфібійність, малопомітність завдяки відсутності радара, потужний 57-мм калібр та потенціал програмованих боєприпасів. Вартість пострілу значно нижча за ракетні системи, що важливо при масованих атаках дронів.
Обмеження очевидні: залежність від оптичних умов, відсутність активного радіолокаційного каналу, незавершеність робіт з «розумними» снарядами та досі не розгорнуте серійне виробництво. У порівнянні з «Тунгускою», яка поєднує гармати та ракети, «Деривація» — чисто гарматна система з більшим акцентом на економічність та стелс.
У майбутньому комплекс може стати частиною ешелонованої ППО, де дешевші гарматні системи беруть на себе близьку зону, а ракетні комплекси — дальню. Поки що 2С38 «Деривація» залишається амбітним інженерним експериментом, який демонструє, як російська оборонна промисловість намагається адаптуватися до нових реалій повітряної війни — війни дронів, електронної боротьби та високої інтенсивності бойових дій.
Подальший розвиток залежатиме від того, наскільки швидко вдасться довести до ладу сучасні боєприпаси та розгорнути виробництво в умовах санкцій і ресурсних обмежень.