Х-69 — це російська високоточна малопомітна дозвукова крилата ракета класу «повітря-поверхня», створена для ураження стаціонарних захищених цілей на відстані до 400 кілометрів у реальних бойових умовах. Її квадратний корпус, політ на висоті 20–70 метрів і комбінована система наведення з оптичним корелятором місцевості перетворюють її на складну ціль для радарів та зенітних комплексів, а застосування проти української енергетики показало, наскільки серйозною може бути ця загроза для критичної інфраструктури.
Ракета розроблена МКБ «Радуга» у Дубні як глибока модернізація радянської Х-59МК2. Конструктори відмовилися від круглого перерізу на користь квадратного профілю, зменшили масу до 710 кілограмів і адаптували виріб для внутрішнього розміщення в відсіках винищувача Су-57. Це не просто еволюція старої платформи — це спроба поєднати компактність тактичної ракети з елементами стелс-технологій, раніше характерними для стратегічних зразків типу Х-101.
У 2024–2026 роках Х-69 неодноразово застосовувалася російськими військами проти об’єктів енергетики та промисловості України. П’ять ракет цього типу 11 квітня 2024 року повністю зруйнували Трипільську ТЕС під Києвом, залишивши без світла тисячі домівок і продемонструвавши здатність вражати важкодоступні цілі з високою точністю. Обмежене виробництво — не більше п’яти одиниць на місяць станом на 2026 рік — не дозволяє масового застосування, проте навіть поодинокі пуски створюють значне навантаження на системи протиповітряної оборони.
Історія створення: від Х-59МК2 до стелс-версії для Су-57
Роботи над прообразом Х-69 почалися ще наприкінці 2000-х у конструкторському бюро «Радуга», що входить до корпорації «Тактичне ракетне озброєння». Спочатку виріб позиціонувався як Х-59МК2 — модернізована версія радянської протирадіолокаційної та протикорабельної ракети. Перші демонстрації оновленої моделі відбулися на авіасалоні МАКС-2015, а польові випробування — під час російської операції в Сирії 2018 року.
Після 2015 року проєкт суттєво переглянули. Головна мета — зробити ракету придатною для внутрішнього розміщення в фюзеляжі винищувача п’ятого покоління Су-57. Круглий корпус замінили на квадратний переріз 40×40 сантиметрів зі складними крилами та оперенням. Це рішення одночасно зменшило радіолокаційний переріз і дозволило компактно «упакувати» ракету всередині літака, не порушуючи його малопомітність. Публічно нову назву Х-69 вперше озвучили на форумі «Армія-2022» у серпні того ж року, а 2023-го виріб показали на Dubai Airshow.
На озброєння ракета офіційно надійшла 2023–2024 років. Станом на початок 2024 року виробництво залишалося штучним — кожна ракета збиралася вручну, а номери на уламках, знайдених після лютневих пусків, вказували на кінець 2023 року виготовлення. Санкції Заходу суттєво обмежили доступ до сучасних мікросхем і напівпровідників, тому темп випуску не перевищує п’яти одиниць на місяць навіть у 2026 році.
Технічні характеристики: інженерія, що працює проти радарів
Х-69 — це компактний, але потужний комплекс. Довжина фюзеляжу становить 4,19–4,2 метра, розмах крила в розкритому положенні — 2,45 метра, стартова маса — 710 кілограмів. Дозвуковий турбореактивний двоконтурний двигун ТРДД-50Б прискорює ракету до 700–1000 кілометрів на годину. Заявлена дальність — 290–300 кілометрів, проте під час удару по Київській області 11 квітня 2024 року фахівці Defence Express зафіксували реальну дальність понад 400 кілометрів.
Бойова частина вагою 310 кілограмів може бути проникаючою фугасно-кумулятивною або касетною. Проникаюча модифікація здатна вражати заглиблені об’єкти — командні пункти, склади боєприпасів, трансформатори електростанцій. Касетна версія з бойовими елементами у вигляді металевих кульок підтверджена уламками, знайденими в жовтні 2024 року.
Ключова особливість — система наведення. Вона поєднує інерціально-супутникову платформу на базі ГЛОНАСС з електронно-оптичним корелятором DSMAC. Ракета «бачить» місцевість у реальному часі, порівнює зображення з еталонною картою і коригує траєкторію. Антени ГЛОНАСС мають вузьку діаграму спрямованості та екранування в нижній півсфері — це підвищує стійкість до засобів радіоелектронної боротьби. Кругове ймовірне відхилення (КІВ) становить 3–5 метрів.
Найважливіша технічна риса — квадратний профіль корпусу та політ на висоті 20–70 метрів над рельєфом. Така траєкторія дозволяє ракеті «ховатися» за горизонтом для наземних радарів і значно ускладнює перехоплення зенітними ракетами, розрахованими на вищі цілі. Радіолокаційний переріз, за оцінками, знижено до 0,007–0,01 м² — рівень, порівнянний з окремими елементами стелс-технологій.
| Параметр | Значення | Пояснення для просунутих читачів |
|---|---|---|
| Довжина / переріз | 4,19–4,2 м / 0,4×0,4 м (квадрат) | Квадратна форма зменшує відбиття радіохвиль і дозволяє внутрішнє розміщення на Су-57 без порушення стелс-характеристик носія. |
| Стартова маса / БЧ | 710 кг / 310 кг | Оптимізована маса дозволяє збільшити дальність і маневреність порівняно з важчими стратегічними ракетами при збереженні потужної бойової частини. |
| Дальність (заявлена / реальна) | 290–300 км / до 400+ км | Реальна дальність підтверджена траєкторним аналізом ударів по Київській області; дає змогу атакувати глибокі тили з безпечної відстані. |
| Висота польоту / швидкість | 20–70 м / 700–1000 км/год | Наднизький профіль + дозвукова швидкість ускладнюють виявлення та перехоплення сучасними ЗРК, особливо на тлі рельєфу. |
| Система наведення / КІВ | ГЛОНАСС + DSMAC / 3–5 м | Оптична кореляція за еталонною картою забезпечує стійкість до GNSS-перешкод і високу точність для ураження точкових цілей. |
Квадратний силует і внутрішній двигун — це не просто технічні деталі. Вони перетворюють Х-69 на зброю, яка поєднує компактність тактичної ракети з елементами стелс, раніше доступними лише стратегічним носіям.
Носії та тактика застосування
Основні носії — фронтові бомбардувальники Су-34 та винищувачі Су-35С. Вони здатні нести по дві-три ракети на зовнішніх підвісах. Для Су-57 Х-69 розроблялася насамперед — ракети розміщуються у внутрішніх відсіках озброєння УВКУ-50, зберігаючи малопомітність усього комплексу «літак + ракета». У перспективі можливе застосування з МіГ-35 та Су-30МК.
Тактика передбачає пуски з відстані 50–70 кілометрів від лінії фронту або державного кордону. Це дозволяє авіації залишатися поза зоною дії більшості українських зенітних комплексів малої та середньої дальності, а сама ракета долає решту відстані на малій висоті, оминаючи радіолокаційне поле.
Бойове застосування проти України: конкретні випадки
Перше підтверджене застосування зафіксовано 7 лютого 2024 року під час масованого удару по Полтавській, Сумській та Миколаївській областях. Тоді серед інших засобів ураження ідентифікували три ракети Х-69; п’ять із шести перехопили українські сили ППО.
Найбільш резонансним став удар 11 квітня 2024 року по Трипільській ТЕС. П’ять ракет Х-69 влучили в ключові об’єкти станції — трансформатори, турбіни та генератори. Об’єкт, що забезпечував електроенергією кілька центральних областей, було повністю виведено з ладу. Це стало одним із найефективніших російських ударів по енергетиці за весь період повномасштабного вторгнення.
У жовтні 2024 року українські сили збили ракету Х-69 з касетною бойовою частиною. Уламки та маркування підтвердили серійне виробництво наприкінці 2023 року. Протягом 2025–2026 років фіксувалися поодинокі та групові пуски по південних і центральних регіонах, зокрема по об’єктах Одеси та Київщини. Кількість перехоплень свідчить, що навіть при обмеженому виробництві Росія продовжує використовувати Х-69 як інструмент точкового терору інфраструктури.
Порівняння з аналогами: Storm Shadow, Taurus та попередніми російськими зразками
Х-69 часто називають російським аналогом британсько-французької Storm Shadow / SCALP-EG та німецької Taurus KEPD 350. Усі три ракети призначені для високоточного ураження стаціонарних високозахищених цілей з відомими координатами. Проте розміри та маса Х-69 приблизно на третину менші — це робить її компактнішою і, теоретично, дешевшою у виробництві.
| Параметр | Х-69 (Росія) | Storm Shadow / SCALP | Taurus KEPD 350 |
|---|---|---|---|
| Довжина | 4,2 м | 5,1 м | 5,1 м |
| Маса / БЧ | 710 кг / 310 кг | 1300 кг / 450 кг | 1400 кг / 480 кг |
| Дальність | до 400 км (реальна) | 250–400 км | 500+ км |
| Форма корпусу / стелс | Квадратна, RCS ~0,01 м² | Плоска, низький RCS | Плоска, низький RCS |
| Основний носій | Су-34, Су-35, Су-57 (внутрішній) | Typhoon, Rafale, F-35 (зовнішній) | Tornado, Typhoon, F/A-18 (зовнішній) |
Порівняно з попередньою Х-59МК2 нова ракета легша на 60 кілограмів, літає нижче (25–70 м проти 50–300 м) і має кращі стелс-характеристики завдяки квадратному профілю. Від стратегічної Х-101 її відрізняє значно менший розмір і відсутність ядерного варіанта в базовій конфігурації — Х-69 орієнтована виключно на тактичні завдання.
Виклики для протиповітряної оборони та уроки для України
Низька висота польоту, малий радіолокаційний переріз і оптична система наведення роблять Х-69 однією з найскладніших цілей серед російських крилатих ракет. Зенітні комплекси, оптимізовані під балістичні або висотні цілі, витрачають більше ресурсів на її перехоплення. Українські Patriot, NASAMS та мобільні групи зенітних ракетних комплексів демонструють здатність збивати такі ракети, проте кожен успішний перехоплення — результат високої координації та своєчасного виявлення.
Досвід 2024–2026 років показує: комбінована оборона (радари, зенітні ракети, авіація, мобільні вогневі групи) залишається найефективнішим інструментом. Проте масовані удари з кількома типами засобів ураження (дрони, балістика, крилаті ракети) продовжують створювати перевантаження. Х-69 підкреслює необхідність подальшого розвитку систем виявлення низьколетючих цілей і вдосконалення алгоритмів розпізнавання на тлі рельєфу.
Навіть при обмеженому виробництві кожна ракета Х-69, що досягає цілі, завдає непропорційно великої шкоди інфраструктурі та моралі. Це змушує переосмислювати пріоритети в розподілі ресурсів протиповітряної оборони.
Виробництво під санкціями та перспективи
МКБ «Радуга» перебуває під санкціями більшості західних країн. Це безпосередньо впливає на доступність електронних компонентів — саме тому збірка залишається ручною, а темп — низьким. У 2025–2026 роках з’являлися повідомлення про удари українських дронів по виробничих потужностях у Дубні, що додатково ускладнює нарощування випуску.
Перспективи Х-69 залежать від здатності Росії обходити санкції та модернізувати платформу. Можливе подальше зменшення радіолокаційного перерізу, покращення стійкості до засобів РЕБ або інтеграція з новими носіями. Проте фундаментальні обмеження — компактність, ручне складання та залежність від імпортної електроніки — навряд чи дозволять перетворити Х-69 на масову зброю найближчими роками.
Х-69 — це не просто нова ракета. Це індикатор того, як Росія намагається адаптувати радянську спадщину до сучасних вимог стелс і точності в умовах санкцій та активної протидії. Її поява в небі над Україною стала черговим випробуванням для української інженерної думки та систем захисту, яке триває й у 2026 році.