Хто заснував Одесу: повна історія від давнини до перлини Чорного моря

Одеса постала не на порожньому місці, а на фундаменті століть, де грецькі колонії, литовські порти та османські фортеці перепліталися в живу тканину причорноморських степів. Сучасне місто, яке ми знаємо, набуло форми в 1794 році завдяки рескрипту Катерини II, проте справжнє будівництво й розвиток лягли на плечі талановитого адмірала Йосипа де Рібаса, голландського інженера Франца де Волана та низки інших діячів, які перетворили скромний Хаджибей на космополітичний порт. Корені сягають 1415 року, коли вперше згадується Кочубіїв — торговельний вузол, що вже експортував українське зерно до Константинополя, тож розмови про «заснування з нуля» — це радше імперська легенда, ніж історична правда.

Ключові фігури — де Рібас, який очолив штурм фортеці в 1789-му й заклав перші палі в 1794-му, та пізніший герцог де Рішельє, що зробив місто магнітом для купців з усієї Європи. Назву «Одеса» придумав не імператриця, а полтавський чиновник Андріан Грибовський, який у 1795 році просто перейменував уже існуюче поселення. Сьогодні Одеса — живий доказ, як різні культури, мови й народи сплавляються в щось неповторне, повне гумору, моря й невгамовної енергії, що робить її не просто містом, а справжньою перлиною.

Історія Одеси вчить, що жодне місто не народжується в один день: воно виростає з землі, крові, мрій і практичних рішень багатьох поколінь. Від козацьких чайок, що борознили лимани, до сучасних бульварів, де лунає одеський акцент, — усе це шар за шаром формує той неповторний дух, який приваблює мільйони.

Давні корені: від грецьких колоній до литовського Коцюбіїва

Хвилі Чорного моря тисячоліттями розповідали історії про людей, які обирали цей берег для життя. Ще у VI–II століттях до нашої ери тут з’явилися дванадцять давньогрецьких колоній, серед яких особливо виділялася Гавань Істріан — саме на місці сучасного центру Одеси. Греки займалися рибальством, мореплавством і торгівлею, попри постійні набіги скіфів. Їхні поселення процвітали майже тисячу років, аж доки гуни в 375 році не зруйнували більшість з них.

Пізніше, у VIII–X століттях, землі заселили давньоруські племена тиверців і уличів, про яких згадує «Повість минулих літ»: «сиділи по Дністру аж до моря». У XIV столітті тут панувала Ногайська орда, але справжній прорив стався близько 1324 року, коли Велике князівство Литовське завоювало ці території. Саме тоді з’явилося поселення Коцюбіїв з фортецею — порт, що швидко став важливим торговельним вузлом. Польський хроніст Ян Длугош у 1415 році вперше письмово згадує «порт королівський Кочубіїв», звідки відправляли зерно до Константинополя під час облоги.

Цей період заклав основу майбутньої економічної сили Одеси. Коцюбіїв не був просто селищем — він уже жив активним портовим життям, приймав купців з Поділля, Волині й навіть далі. Назва, ймовірно, походить від місцевого магната Коцюби Якушинського, хоча деякі дослідники шукають татарські корені. Головне — місто існувало й розвивалося задовго до XVIII століття, і саме цей факт робить сучасні розмови про «заснування» такими суперечливими.

Османський Хаджибей: фортеця, яка пережила козацькі рейди

Після втрати литовського впливу Коцюбіїв захопили османи й перейменували на Хаджибей. У 1484 році фортеця стала частиною Османської імперії, а в 1765-му османи навіть відбудували стару литовську споруду, назвавши її «Єні-Дюнья» — «Новий Світ». Гарнізон налічував дві тисячі воїнів, а порт знову оживав: тут добували сіль і вивозили зерно до Стамбула.

Запорізькі козаки регулярно нападали на фортецю, бо вважали ці степи своїми. Рейди почалися ще в XVI столітті, а в 1629 році сам майбутній гетьман Богдан Хмельницький брав участь у поході на причорноморські форпости. Козацькі чайки легко долали лимани, спустошуючи османські позиції. Саме через ці постійні атаки фортеця часто стояла напівзруйнованою, хоча османи й намагалися її відновлювати.

Цей період показує, наскільки багатошаровою була історія. Хаджибей не був «дикою пусткою» — він жив, торгував і страждав від воєн. Українські козаки, греки, татари, болгари — усі вони залишали свій слід у цій землі ще до того, як російська імперія ступила сюди.

1789 рік: штурм фортеці та внесок чорноморських козаків

Російсько-турецька війна 1787–1791 років змінила все. У ніч з 13 на 14 вересня 1789 року російські війська під командуванням Хосе де Рібаса (його ще називали Йосипом Михайловичем Дерібасом) захопили Хаджибей. Штурм відбувся швидко й ефективно завдяки участі шести полків чорноморських козаків — колишніх запорожців — під проводом отаманів Антона Головатого та Захарія Чепіги. Регулярної російської армії було лише два батальйони.

Де Рібас, неаполітанець іспанського походження, став справжнім героєм того дня. Він отримав Орден Святого Георгія III ступеня. Після захоплення почалися перші роботи з відновлення порту. Козаки не тільки воювали — вони допомагали освоювати край, будувати укріплення й навіть перевозити вантажі. Але після смерті князя Потьомкіна Катерина II наказала переселити багатьох чорноморців на Кубань, залишивши місце для нових колоністів.

Саме цей момент часто забувають у популярних розповідях. Українські козаки були не просто учасниками — вони стали ключовою силою, що відкрила шлях до майбутнього міста.

1794 рік: рескрипт Катерини II та закладка перших будівель

27 травня (7 червня за новим стилем) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про будівництво нового портового міста й фортеці на місці Хаджибея. Проєкт доручили голландському інженеру Францу де Волану, який застосував принципи давньоримського містобудування: прямі вулиці, дуги вздовж затоки, чітке планування. Де Рібас і Платон Зубов відповідали за порт і загальний розвиток.

22 серпня (2 вересня) 1794 року провели урочистий молебень і вбили перші палі під будівлі. Цю дату й досі святкують як День міста. Перший будинок звели для Григорія Волконського на розі сучасних Ланжеронівської та Рішельєвської вулиць. Роботи вели чотири російські полки, щодня працювало близько 400 людей. Умови були важкими: третина будівельників не пережила перші роки.

Населення на той момент було скромним — у 1793 році в Хаджибеї жило всього 254 особи. Але імперія активно запрошувала колоністів: албанців, болгар, греків, євреїв, німців. Вулиці на кшталт Великої Арнаутської отримали назви саме від цих спільнот.

Йосип де Рібас — людина, яка втілила мрію в камінь і порт

Де Рібас — це не просто ім’я на вулиці Дерибасівській. Народжений у Неаполі в 1749 році, він став авантюрником, адміралом і першим градоначальником Одеси. Саме він очолив штурм 1789-го, а в 1794-му взявся за будівництво порту з неймовірною енергією. Він казав: «З усього, що я зробив у житті, найважливішим вважаю заснування порту й міста».

Його зусиллями порт почав працювати вже за кілька років. Де Рібас особисто контролював кожен етап: від пірсів до складів. Він отримував ділянки землі й активно залучав купців. Його енергія й харизма зробили неможливе — місто почало рости швидше, ніж планувалося.

На жаль, де Рібас помер у 1800 році в Санкт-Петербурзі, не встигши побачити повного розквіту. Але його внесок — фундаментальний. Без нього Одеса могла б залишитися просто ще одним військовим форпостом.

Походження назви «Одеса»: хто насправді її придумав

Назва з’явилася не в 1794-му, а на початку 1795 року в указі. Найімовірніше, її запропонував Андріан Грибовський — чиновник з Полтавщини, який керував канцелярією Потьомкіна, а потім Зубова. У своїх спогадах він прямо писав, що саме він склав іменний указ, перейменував Хаджибей на Одесу й отримав схвалення імператриці.

Походження — від давньогрецької колонії Одессос (сучасна Варна). У ті часи було модно давати новим містам античні назви: Севастополь, Сімферополь, Тирасполь. Інша версія пов’язує назву з регіоном Єдисан (Yedisan — «сім частин»), але грецька версія вважається основною.

Місцеві ще довго називали місто Хаджибеєм. Нова назва спочатку звучала штучно, але швидко прижилася й стала символом нового етапу.

Планування міста та роль Франца де Волана

Де Волан — геній інженерії. Його генеральний план зробив Одесу зручною й красивою: широкі вулиці, що повторюють дугу затоки, чіткі квартали, фортеця на висоті. Він працював за принципами давнього Риму, але адаптував їх до місцевого рельєфу.

Його праця «Опис землі Єдисан» 1792 року стала основою для проєкту. Де Волан спланував не тільки Одесу — він проектував інші міста Новоросії. Завдяки йому місто відразу отримало сучасний вигляд, що приваблював інвесторів.

Розквіт під керівництвом герцога де Рішельє та Ланжерона

З 1803 по 1814 рік Одесою керував французький емігрант Емманюель де Рішельє. Він зробив порт вільним (порто-франко), налагодив торгівлю зерном і перетворив місто на головний експортер України. Населення зросло в рази: до кінця XIX століття — майже півмільйона жителів.

Його наступник — Луї Александр Андро де Ланжерон — продовжив справу. Вулиця Ланжеронівська й досі нагадує про нього. Саме ці губернатори зробили Одесу багатонаціональною: тут співіснували українці, євреї, греки, болгари, італійці. Кожен приносив свою культуру, кухню, традиції.

Одеса стала четвертим за величиною містом імперії після Варшави, Москви й Петербурга. Її порт гудів від кораблів, а бульвари — від прогулянок.

Культурний феномен: чому Одеса стала унікальною

Місто завжди було космополітичним. Єврейська громада створила легендарний гумор, греки — торговельні традиції, українці — козацький дух. Архітектура поєднує класицизм, модерн і бароко. Театри, бібліотеки, університет — усе це з’явилося швидко завдяки активним мешканцям.

Одеса ніколи не була «чисто російською». Навпаки — тут панувала свобода, підприємливість і той особливий одеський колорит, який не сплутаєш ні з чим.

Міфи та реальність: чому досі сперечаються про засновника

Російська історіографія довго просувала міф, що Катерина II «заснувала» Одесу на порожньому місці. Насправді імператриця лише підписала папір. Місто вже існувало як Хаджибей, а його попередник — Коцюбіїв — мав 379-річну історію до 1794 року. Деякі історики, як Тарас Гончарук, вважають дату 2 вересня ідеологічно вибраною, щоб підкреслити «російськість».

У 2022 році пам’ятник Катерині II прибрали з центру. Сьогодні Одеса святкує День міста 2 вересня, але багато хто підтримує ідею визнати 1415 рік офіційною датою заснування.

Дані зібрано на основі історичних джерел Вікіпедії та досліджень одеських краєзнавців.

Одеса завжди перемагала міфи своєю реальністю: живим портом, гумором мешканців і морем, яке ніколи не перестає шепотіти історії. Тут кожен камінь пам’ятає козацькі чайки, грецькі амфори й перші палі де Рібаса. І саме ця багатошаровість робить місто вічним.