Станція, що довгі роки носила назву «Дружби народів», відкрилася 30 грудня 1991 року на Сирецько-Печерській лінії Київського метрополітену й одразу стала частиною повсякденного ритму Печерського району. Глибина 81 метр, пілонна трисклепінна конструкція та стримане оформлення роблять її прикладом інженерії кінця радянської доби, яка пережила незалежність України та хвилю декомунізації. У травні 2023 року за підсумками голосування в застосунку «Київ Цифровий» (76 % підтримки) станція отримала назву Звіринецька — на честь історичної місцевості, відомої ще з часів Київської Русі.
Сьогодні це не просто проміжна зупинка між «Печерською» та «Видубичами». Це зручний транспортний вузол для тисяч людей, які щодня спускаються сюди по роботі, до ботанічного саду чи на прогулянку схилами. Для новачків — зрозумілий орієнтир з чіткими виходами. Для тих, хто цікавиться містом глибше, — простір, де архітектура, назви та повсякденне життя переплітаються в одну історію.
Архітектори Микола Альошкін та Анатолій Крушинський спроєктували станцію так, щоб вона витримувала тиск землі на великій глибині й водночас створювала відчуття простору. Пілони з декоративної цегли різної товщини нагадують традиційну забудову Звіринця. Підлога спочатку мала мармурові вставки, але з часом їх замінили на міцнішу керамічну плитку. Довга матова світлова смуга вздовж залу веде погляд до композиції в торці, що нагадує фонтан. Усе разом створює атмосферу спокою навіть на 81 метрі під землею.
Історія станції: будівництво та перші роки
Будівництво Сирецько-Печерської лінії велося в 1980-х — на зламі епох. Станція «Дружби народів» увійшла до пускової ділянки й прийняла перших пасажирів за кілька днів до офіційного розпаду Радянського Союзу. Назва походила від однойменного бульвару й відображала ідеологію того часу — абстрактну «дружбу народів».
Платформа островного типу завдовжки 101,5 метра отримала три стрілочні оборотні тупики з боку «Видубичів» — технічне рішення, яке дозволяє розвертати та відстоювати потяги. Ескалаторний тунель — одномаршевий, тристрілковий — спускає пасажирів до підземного вестибюля. Вестибюль не має наземного павільйону: вихід одразу в підземний перехід під бульваром. Така схема типова для глибоких станцій Києва й економить простір на поверхні.
У перші роки станція працювала в умовах, коли місто ще адаптувалося до нових реалій. Пасажиропотік у 2009–2018 роках коливався між 22 і 25 тисячами осіб на добу. Сьогодні цифри схожі, але склад пасажирів змінився: більше людей користується додатками для оплати, а багато хто приїжджає сюди не лише на роботу, а й на прогулянки.
Перейменування 2023–2024 років: як громада повернула історичну назву
У січні 2023 року в застосунку «Київ Цифровий» провели опитування. Більшість підтримала назву «Звіринецька» — на честь місцевості, де колись були князівські угіддя та звіринець. 18 травня 2023 року Київська міська рада ухвалила рішення.
Процес фізичної заміни назв тривав майже рік. У липні 2023-го затвердили новий шрифт, автором якого став дизайнер Богдан Гдаль. Літеру виготовляли вручну в майстерні «Ливарний двір» — кожна важила 5–6 кг. Ніч з 1 на 2 травня 2024 року комунальники демонтували старі написи «Дружби народів» і встановили перші комплекти нових. Решту монтували в наступні ночі, щоб не заважати пасажирам.
Це не просто зміна табличок. Це частина ширшої хвилі повернення історичних назв у Києві. Назва «Звіринецька» пов’язує станцію з локальною історією замість абстрактного гасла. Багато хто з пасажирів, особливо старшого покоління, ще звикає до нової назви в навігаторах, але молодь уже сприймає її як природну.
Архітектура та інженерія глибокого підземелля
Пілонна трисклепінна схема — класичне рішення для глибоких станцій. Масивні пілони розділяють простір на три нефи, ніби в підземному соборі чи палаці. Товщина пілонів зменшена порівняно зі старими станціями, а облицювання декоративною цеглою різної фактури створює гру світла й тіні. Цегла тут не випадкова: вона відсилає до традиційної забудови історичного Звіринця.
Склепіння закриті пластиковими гідротехнічними зонтами з поперечними розшивками — практичне рішення проти вологи. Підвісні світильники дають м’яке розсіяне світло, яке відбивається від світлих поверхонь і робить зал візуально ширшим. Довга матова світлова смуга вздовж осі залу закінчується композицією, що нагадує фонтан. Це не просто декор — це візуальний орієнтир, який допомагає пасажирам швидко зрозуміти напрямок руху.
Для порівняння з іншими станціями глибокого закладення:
| Параметр | Значення | Що це означає на практиці |
|---|---|---|
| Глибина | 81 м | Один з найглибших рівнів у системі; ескалаторна поїздка триває близько 3–4 хвилин |
| Тип конструкції | Пілонна трисклепінна | Міцна, з великим запасом міцності; створює відчуття простору |
| Довжина платформи | 101,5 м | Достатньо для стандартних 5-вагонних поїздів з запасом |
| Кількість виходів | Підземний вестибюль з переходом | Вихід на бульвар Миколи Міхновського та вул. Михайла Бойчука |
Така архітектура вимагає постійного обслуговування вентиляції та освітлення, але дає пасажирам відчуття надійності навіть у години пік.
Практичний гід: як користуватися станцією
Для початківців найважливіше — зорієнтуватися на поверхні. Виходи ведуть до бульвару Миколи Міхновського (колишній Дружби народів) та вулиці Михайла Бойчука. Підземний перехід дозволяє безпечно перетнути бульвар. Якщо ви їдете вперше, краще вийти на «Печерській» і пройтись пішки або пересісти на наземний транспорт — так легше зрозуміти розташування.
Графік роботи станції: відкриття о 5:46, закриття о 00:16. У години пік (7:30–9:30 та 17:00–19:00) на платформі може бути людно, але потяги ходять часто. Оплата — через додаток «Київ Цифровий», банківську картку або жетони. Доступність для людей з інвалідністю обмежена: глибокі станції старого типу рідко мають ліфти, тому краще планувати маршрут заздалегідь.
Наземний транспорт біля виходів:
- Тролейбуси: 14, 15, 38, 43, 50, 91Н
- Автобуси: 51, 62, 109, 118
- Маршрутні таксі: 205, 211, 416, 470, 491, 590 та приміські напрямки
Багато маршрутів йдуть у бік ботанічного саду або до Видубичів. Якщо ви йдете до саду пішки — це 10–15 хвилин угору схилом. Дорога мальовнича, з краєвидами на Дніпро та околиці.
Що подивитися поруч: від природи до історії
Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка — головна причина, чому багато людей виходять саме тут. Один з найбільших ботанічних садів України, з колекціями рідкісних рослин, теплицями та алеями. Навесні тут цвітуть магнолії та рододендрони, влітку — троянди, восени — яскраві барви. Прогулянка садом після метро — чудовий спосіб розслабитися.
Поруч — територія Чорної гори, історичні схили Звіринця з залишками стародавніх печер та князівських угідь. Свято-Михайлівський Видубицький монастир видно з деяких точок. Сучасні бізнес-центри (наприклад, IQ Business Center) роблять район привабливим для роботи та життя.
Для просунутих мандрівників цікаво простежити, як назва станції та бульвару змінювалася разом із містом: від радянського ідеологічного маркера до назви, що відсилає до локальної історії. Це живий приклад того, як міський простір реагує на суспільні зміни.
Цікаві деталі, які часто залишаються поза увагою
Оборотні тупики з боку «Видубичів» — не просто технічна деталь. Вони дозволяють гнучко управляти рухом у години пік та під час ремонтних робіт.
Шрифт нових назв на колійних стінах розробляли спеціально для цієї станції — з урахуванням історичного контексту Звіринця. Кожна літера важить 5–6 кг і кріпиться так, щоб витримувати вібрацію поїздів.
Багато пасажирів відзначають, що після перейменування станція стала «своєю» для району. Люди, які роками казали «на Дружбі», поступово звикають до «Звіринецької», а в навігаторах і оголошеннях уже звучить нова назва.
Станція, що починалася як символ епохи, сьогодні — спокійний, функціональний і красивий у своїй стриманості простір. Вона нагадує, що навіть глибоко під землею місто продовжує жити, змінюватися й повертати собі пам’ять. Якщо ви ще не були тут — спустіться. Відчуйте, як довгий ескалатор опускає вас у світ каменю, світла й історії, яка триває.