Оперативники карного розшуку щодня вступають у невидиму битву, де кожен крок може коштувати життя, а перемога означає повернення спокою тисячам сімей. Свято 15 квітня вшановує саме цих професіоналів Національної поліції України, чия служба почалася з Декрету Раднаркому УСРР 1919 року про організацію судово-карного розшуку. За понад століття вони еволюціонували від радянських «сищиків» до сучасних аналітиків, які поєднують інтуїцію з цифровими технологіями.
У 2025 році підрозділи карного розшуку розкрили 71 893 злочини, серед них 45 827 тяжких і особливо тяжких. Це не сухі цифри — це сотні врятованих життів, розшукані зниклі безвісти та нейтралізовані організовані банди. Під час повномасштабної війни їхня робота розширилася: від документування воєнних злочинів до протидії диверсантам і розшуку людей у прифронтових зонах.
Карний розшук — це серце кримінальної поліції, де ризик стає нормою, а відданість справі перемагає страх. Свято нагадує суспільству: за нашим спокоєм стоять люди, які працюють у тіні, щоб злочинці не могли ховатися в ній.
Історія: від царських «сищиків» до сучасних оперативників
Корені карного розшуку сягають глибоко в українську історію. Ще в часи Київської Русі «Руська правда» передбачала «свод» і «гоніння сліду» — перші системні способи розшуку злочинців. У XIX столітті, за часів Російської імперії, у Києві 1873 року з’явилася перша розшукова частина. Поліцейські «сищики» вже тоді використовували агентуру, спостереження та антропометрію, щоб ловити крадіїв і вбивць у великих містах.
Революційні події 1917–1919 років стали переломними. 15 квітня 1919 року Декретом Раднаркому УСРР було створено секцію судово-карного розшуку. Цей документ заклав правову основу для спеціалізованих підрозділів, які мали боротися з бандитизмом і розкривати кримінальні злочини негласними методами. Уже в травні 1919-го з’явилося «Положення про органи карного розшуку і судово-карної міліції», а в 1920 році службу передали Народному комісаріату внутрішніх справ і об’єднали з міліцією.
Радянський період приніс і розвиток, і виклики. Центральне управління карного розшуку працювало в умовах воєн, голоду та репресій. Оперативники розкривали справи про бандитизм, економічні злочини та контрреволюційну діяльність. Після Другої світової війни служба адаптувалася до нових реалій: від пошуку дезертирів до боротьби з післявоєнним криміналітетом. У незалежній Україні карний розшук зберігся в системі міліції, але потребував оновлення.
Реформа 2015 року стала справжнім перезавантаженням. Зі створенням Національної поліції карний розшук увійшов до блоку кримінальної поліції як Департамент карного розшуку. Фокус змістився на права людини, прозорість і сучасні методи. Сьогодні це не «каральний орган», а професійна структура, яка працює в партнерстві з громадою та використовує дрони, бази даних і аналітику великих даних.
| Період | Ключові події | Основні завдання |
|---|---|---|
| 1873–1917 (Імперський період) | Створення розшукових частин у Києві та інших містах | Агентурна робота, спостереження за кримінальними елементами |
| 1919 рік | Декрет про судово-карний розшук | Негласне розслідування злочинів і боротьба з бандитизмом |
| 1920–1991 (Радянський період) | Об’єднання з міліцією, розвиток у НКВС | Розкриття тяжких злочинів, економічні справи, контррозвідка |
| 2015 – сьогодення | Реформа та створення Департаменту в НПУ | Розшук осіб, протидія ОЗУ, воєнні злочини та кіберзагрози |
Дані таблиці базуються на історичних матеріалах Національної поліції України та архівних документах.
Сучасна структура та завдання Департаменту карного розшуку
Сьогодні Департамент карного розшуку входить до складу Кримінальної поліції Національної поліції України. На чолі стоїть генерал поліції третього рангу Вадим Дзюбинський. Центральний апарат координує роботу територіальних підрозділів у кожній області, районі та місті. Структура включає спеціалізовані відділи: по боротьбі з тяжкими злочинами проти особи, організованими групами, розшуком осіб та аналізу інформації.
Основні завдання чітко прописані в законодавстві. Оперативники розшукують зниклих безвісти, у тому числі за особливих обставин під час війни, затримують втікачів від правосуддя, розкривають умисні вбивства, зґвалтування, розбої та грабежі. Вони протидіють організованій злочинності — від наркоторгівлі до фінансових схем. У воєнний час додаються нові пріоритети: документування воєнних злочинів, пошук колаборантів і розшук людей, які зникли через бойові дії.
Робота будується на оперативно-розшуковій діяльності — комбінації гласних і негласних заходів. Це і допити свідків, і використання конфіденційних джерел, і сучасні технічні засоби: камери спостереження, біометрія, аналіз мобільних даних. Кожен оперативник — це аналітик, психолог і слідопит в одному.
Щоденна робота: ризик, інтуїція та команда
Уявіть нічну засідку в темному провулку, де кожен шерех може означати небезпеку. Або годинний аналіз відеозаписів, щоб впізнати злочинця за мінімальними деталями. Будні карного розшуку — це постійна напруга, безсонні ночі та миттєві рішення. Оперативники працюють у цивільному, часто під прикриттям, і не мають права на помилку.
Необхідні якості: спостережливість, яка помічає дрібниці, стійкість до стресу та вміння працювати в команді. Один оперативник веде агентурну мережу, інший аналізує цифрові сліди, третій координує затримання. За моїми спостереженнями з практики спілкування з поліцейськими, саме командна взаємодія рятує життя частіше, ніж індивідуальна героїка.
Ризики реальні: погоні, перестрілки, психологічний тиск від контакту зі злочинним світом. Але саме ця служба дає відчуття, що ти справді захищаєш слабших. Кожен розкритий злочин — це повернута справедливість для конкретної людини.
Карний розшук у воєнний час: нові виклики та героїзм
Повномасштабне вторгнення 2022 року кардинально змінило роботу. Оперативники не лише розслідують «звичайні» злочини, а й фіксують воєнні злочини росіян, розшукують зниклих цивільних і протидіють підпалам та диверсіям. За даними Міністерства внутрішніх справ, за два роки повномасштабної війни розкрито понад 2000 умисних вбивств, 500 зґвалтувань та понад 16 тисяч майнових злочинів. Ліквідовано 185 організованих груп, вилучено тисячі одиниць зброї.
У 2025 році, попри триваючі бойові дії, підрозділи розкрили 71 893 злочини, з них майже 46 тисяч — тяжких. Особлива увага — нелегальній зброї, підпалам і колабораційній діяльності. Оперативники працюють у прифронтових зонах, допомагають з евакуацією і забезпечують порядок у звільнених територіях.
Це робота, де звичайний день може перетворитися на порятунок життя під обстрілами. Оперативники стали не тільки детективами, а й захисниками тилу, які не дають злочинності процвітати на тлі війни.
Підготовка оперативників: від теорії до реальних операцій
Як стати частиною карного розшуку? Шлях починається з вищих навчальних закладів МВС — університетів внутрішніх справ у Києві, Харкові, Львові та Одесі. Там майбутні оперативники вивчають криміналістику, оперативно-розшукову діяльність, психологію та правознавство. Після випуску — стажування в територіальних підрозділах, де теорія зустрічається з реальністю.
Постійне навчання — норма. Спеціальні курси з тактичної стрільби, самооборони, роботи з базами даних і навіть кіберрозвідки. Фізична підготовка на межі можливостей: біг, рукопашний бій, стрільба. Психологічна стійкість тренується через симуляції стресових ситуацій.
- Навички спостереження та аналізу — вміння читати невербальні сигнали та збирати розрізнені факти в єдину картину.
- Робота з джерелами — етика та безпека при роботі з інформаторами.
- Командна взаємодія — координація з СБУ, прокуратурою та іншими службами.
- Адаптація до нових загроз — від дронів до кіберзлочинів.
Після кожного великого випадку — розбір польотів, щоб удосконалювати методи. Це система, яка постійно росте разом із викликами часу.
Значення для суспільства: чому цей день важливий для кожного
Карний розшук — невидима опора правопорядку. Без їхньої роботи вулиці були б небезпечнішими, а злочинці — безкарнішими. Вони повертають викрадене майно, знаходять зниклих дітей і розкривають злочини, які здаються нерозв’язними. У суспільстві, яке переживає війну, їхня роль зростає в рази: вони допомагають відрізняти кримінал від воєнних злочинів і відновлювати довіру до правоохоронців.
Як звичайний громадянин може допомогти? Не ігноруйте підозрілі факти, повідомляйте про зниклих людей, підтримуйте поліцію інформацією. Просте «я бачив щось дивне» іноді стає ключем до розкриття справи. А в День карного розшуку — просто скажіть «дякую» тим, хто працює заради нашого завтра.
Свято відзначають скромно, але щиро: нагороди від міністра, урочисті збори, сімейні зустрічі. Головне — визнання. Бо за кожним оперативником стоїть родина, яка чекає його з чергового завдання.
Карний розшук продовжує розвиватися, адаптуючись до нових реалій. І поки є люди, готові йти в тінь, щоб захищати світло, суспільство може почуватися в безпеці. Цей день — нагадування, що герої живуть серед нас.