Ні, 8 березня в Україні не скасували. Станом на 2026 рік Міжнародний жіночий день продовжує залишатися державним святом, закріпленим у Кодексі законів про працю. Жоден законопроєкт про його повне скасування чи заміну не набув чинності, хоча дискусії тривають уже кілька років і набирають обертів через воєнний стан та процеси деколонізації. Українки та українці все ще вітають жінок квітами й теплими словами, але тепер це роблять з новим акцентом — на силі, стійкості й реальному внеску в перемогу та майбутнє країни.
Воєнний стан вніс свої корективи: додаткові вихідні на свята призупинено, тому 8 березня 2026 року, яке припадає на неділю, просто стає частиною звичайного вихідного. Пропозиції запровадити замість нього День української жінки 25 лютого (на честь дня народження Лесі Українки) поки лишаються на рівні ініціатив у Верховній Раді. Стаття дає повну картину — від історичних коренів до сучасних реалій, щоб ви точно знали, як жити з цією датою сьогодні.
Актуальний правовий статус 8 березня: що каже закон
Стаття 73 Кодексу законів про працю України чітко фіксує 8 березня як Міжнародний жіночий день у переліку святкових і неробочих днів. Ця норма діє й у 2026 році, без жодних змін у редакціях, що набули чинності. Перелік включає також Новий рік, День праці, День Конституції та інші ключові дати — усього дев’ять святкових днів. Однак з березня 2022 року Закон № 2136-IX тимчасово призупиняє дію цих положень на період воєнного стану. Тобто формально свято є, але додаткового дня відпочинку воно не дає.
У 2026 році 8 березня випадає на неділю, тому для більшості українців це просто звичайний вихідний без перенесення на понеділок. Робочі графіки в державних установах і приватних компаніях лишаються стандартними — без примусових канікул. Верховна Рада України не ухвалила жодного закону, який би викреслив дату з календаря. Навіть свіжі ініціативи березня 2026 року щодо нової постанови поки не перетворилися на реальну зміну законодавства.
Такий статус створює цікаву ситуацію: свято живе в календарі, але його святкування стає більш особистим, сімейним і свідомим. Люди не чекають офіційного «вихідного», а самі вирішують, як саме відзначити цей день — від скромного букета до глибокої розмови про рівність.
Історичні корені свята: від світового фемінізму до радянського спадку
Міжнародний жіночий день народився не в радянських кабінетах, а в гущі боротьби за права. У 1910 році на Міжнародній конференції соціалісток у Копенгагені Клара Цеткін запропонувала запровадити єдину дату для вшанування жінок, які вимагають виборчого права й рівної оплати праці. Перше масове святкування пройшло 19 березня 1911 року в Австрії, Німеччині, Швейцарії та Данії. В Україні ідеї рівності вже тоді знаходили відгук — київські робітниці виходили на акції ще в 1914 році.
Після Лютневої революції 1917 року (23 лютого за старим стилем) страйк текстильниць у Петрограді став каталізатором падіння монархії. Саме цю дату радянська влада закріпила як 8 березня, перетворивши її на інструмент ідеології. В СРСР свято поступово втратило гостроту фемінізму й стало «днем весни й краси» — з тюльпанами, мимозою й обов’язковими подарунками. В Україні ця традиція міцно прижилася, але після 2014 року, а особливо після 2022-го, почалися глибокі переосмислення.
Український інститут національної пам’яті ще в 2017 році пропонував переглянути календар свят у рамках декомунізації. Критики вказували, що дата надто сильно пов’язана з радянським наративом, де жінка — це насамперед «трудівниця й мати-героїня». Сучасні дискусії додають емоційного вогню: чому ми продовжуємо святкувати день, який асоціюється з окупаційним режимом, коли українські жінки щодня доводять свою силу на фронті, в тилу й у волонтерстві?
Чому точаться дискусії: деколонізація, війна й роль жінок
Повномасштабне вторгнення різко загострило питання. Більше 75 тисяч українок служать у Збройних Силах, понад 55 тисяч — безпосередньо на бойових посадах. Жінки керують підприємствами, рятують поранених, виховують дітей під обстрілами. На тлі такої реальності традиційне «8 березня — квіти й компліменти» видається дещо поверхневим. Дехто вважає, що свято потребує оновлення — щоб акцент зсунувся з «жіночності» на визнання досягнень і боротьби за реальну рівність.
Гендерний розрив в оплаті праці в Україні досі сягає близько 20 %, а насильство щодо жінок залишається болючою темою. Тому частина суспільства бачить у збереженні 8 березня шанс нагадати про права, а інша — можливість створити чисто національне свято без радянського присмаку. Пропозиції замінити дату на 25 лютого (день народження Лесі Українки) звучать емоційно: замість «міжнародного» — українське, замість абстрактної краси — конкретна сила поетеси, яка поєднувала ніжність і незламність.
Ці дебати — не просто про календар. Вони про те, якими ми хочемо бачити себе як нація: чи будемо триматися звичних ритуалів, чи сміливо перепишемо їх під сучасні виклики.
Пропозиції заміни: що пропонує Верховна Рада
Перший серйозний законопроєкт №9009 з’явився ще в лютому 2023 року. Він передбачав вилучення 8 березня, 1 травня та 9 травня з переліку святкових днів і запровадження нових дат, серед яких 25 лютого — День української жінки. Ініціатори наголошували на необхідності позбутися радянських маркерів. Документ кілька разів включали до порядку денного, але станом на 2026 рік він так і не став законом.
У березні 2026 року зареєстрували проєкт постанови №15052 «Про встановлення в Україні святкового дня — День української жінки». Автори прямо вказують, що 8 березня «встановлений окупаційним московським режимом». Нова дата — 25 лютого — має стати символом української жіночої сили. Поки це лише пропозиція, але вона вже знайшла відгук: у деяких громадах і родинах почали відзначати 25 лютого неофіційно.
Ось порівняльна таблиця ключових пропозицій та поточного стану:
| Дата | Поточний статус | Пропонована назва | Статус пропозиції |
|---|---|---|---|
| 8 березня | Державне свято (Міжнародний жіночий день) | Залишити без змін | Діє |
| 25 лютого | Не є державним святом | День української жінки | Проєкт №15052 (зареєстровано 02.03.2026) |
| 9 березня | Не є святковим днем | Шевченків день (у деяких варіантах) | Обговорювалося в законопроєкті №9009 |
Дані таблиці базуються на матеріалах Верховної Ради України. Жодна з пропозицій ще не стала обов’язковою нормою, тому традиційне 8 березня продовжує жити в календарі.
Як святкують 8 березня в Україні сьогодні: нові традиції під час війни
Свято не зникло, але трансформувалося. Замість масових корпоративів і черг за тюльпанами — більш щирі й осмислені жести. Багато сімей влаштовують домашні вечері, де чоловіки не просто дарують квіти, а готують вечерю чи беруть на себе всі хатні справи. Волонтерки й військовослужбовиці отримують особливу увагу: їм надсилають не просто листівки, а реальну допомогу — від теплих речей до дронів.
У містах проводять тематичні заходи: виставки робіт українських художниць, лекції про гендерну рівність, флешмоби на підтримку жінок, які втратили домівки через війну. Школи й університети все частіше говорять не про «весняне свято», а про внесок жінок у науку, культуру й оборону. За моїм досвідом спілкування з різними родинами, саме такий підхід — з повагою й визнанням — приносить найбільше тепла й емоцій.
Комерційна сторона теж змінилася. Магазини пропонують не тільки стандартні подарунки, а й тематичні набори для мам, сестер, подруг — від книг Лесі Українки до сертифікатів на курси самооборони. Люди обирають свідоме споживання: підтримують українських виробників і бренди, які донатять на ЗСУ.
Міжнародний контекст і уроки для України
У світі 8 березня відзначають понад 100 країн, але всюди по-різному. У Європі це день акцій за рівну оплату й боротьбу з домашнім насильством. В Ісландії жінки одного разу масово звільнилися з роботи, щоб показати свою вагу в економіці. В Азії свято часто поєднується з культурними традиціями. Україна має шанс створити свій унікальний формат — поєднати глобальну ідею прав жінок з національною гордістю й сучасними реаліями війни.
Поки політики дискутують у кулуарах Ради, звичайні українці вже роблять свій вибір. Хтось святкує 8 березня, хтось додає 25 лютого, а хтось просто щодня дякує жінкам поруч. Головне — щоб свято не перетворювалося на формальність, а залишалося живим простором для вдячності, підтримки й натхнення.
Тож 8 березня в Україні живе. Воно еволюціонує разом із нами — стає глибшим, щирішим і по-справжньому нашим. А це, мабуть, найважливіше.