Антисемітизм в україні формувався століттями під впливом релігійних суперечностей, економічних стереотипів та політичних потрясінь, проте у 2020-х роках рівень його проявів досяг найнижчої позначки за весь період незалежності навіть попри повномасштабну війну. Багаторічний системний моніторинг громадських організацій фіксує поодинокі випадки вандалізму замість десятків щороку, а суспільна консолідація навколо захисту держави від зовнішньої агресії відсунула на другий план колишні лінії розколу.
У квітні 2026 року Президент Володимир Зеленський підписав закон, який чітко визначає прояви антисемітизму та встановлює жорсткі покарання — до восьми років позбавлення волі за тяжкі випадки. Цей документ став логічним продовженням попередніх зусиль і вивів Україну в число європейських лідерів за якістю правового інструментарію протидії ненависті.
Єврейська громада України, чисельність якої сьогодні коливається в межах 40 тисяч осіб, залишається невід’ємною частиною суспільства: її представники служать у Збройних силах, розвивають бізнес, науку та культуру, а пам’ять про спільні трагедії, зокрема Бабин Яр, перетворюється на простір спільної відповідальності замість джерела конфлікту.
Історичні витоки: від середньовічних погромів до революційної смути
Перші масштабні хвилі насильства проти євреїв на українських землях прокотилися в середині XVII століття під час повстання Богдана Хмельницького. У містечках і селах Правобережжя козацькі загони та селяни нападали на єврейські громади, які часто виконували роль орендарів та збирачів податків у Речі Посполитій. За різними оцінками, загинули десятки тисяч людей, а решта шукала порятунку в інших регіонах або за кордоном. Ці події заклали довготривалий стереотип про «чужинців», який пізніше підживлювали економічні негаразди та релігійна риторика.
У XIX столітті, після поділів Польщі, більшість українських земель опинилася під владою Російської імперії, де діяла смуга осілості. Євреї зосереджувалися в містечках, займалися торгівлею та ремеслами, що породжувало як взаємозалежність, так і заздрість. Періодичні погроми 1880-х та 1900-х років, особливо після вбивства Олександра II, супроводжувалися кривавими насильствами та грабунками. Влада нерідко закривала очі або навіть підбурювала натовп, що формувало культуру безкарності.
Найкривавішим періодом стали роки громадянської війни 1917–1921. У хаосі, коли по Україні марширували білі, червоні, петлюрівці та місцеві банди, єврейські громади стали легкою мішенню. Історики оцінюють кількість загиблих приблизно у 100 тисяч осіб. Кожен з учасників конфлікту мав свої мотиви — від ідеологічних до суто грабіжницьких. Ці трагедії залишили глибокий слід у колективній пам’яті та посилили еміграційні настрої.
Голокост та нацистська окупація: Бабин Яр як символ
З початком німецько-радянської війни влітку 1941 року нацистська машина знищення розгорнулася на повну. На території України, за оцінками дослідників, загинуло близько 1,5 мільйона євреїв. Масові розстріли проводили айнзацгрупи за участі місцевої допоміжної поліції в окремих регіонах. Символом цієї катастрофи став Бабин Яр у Києві — 29–30 вересня 1941 року там розстріляли понад 33 тисячі осіб, переважно євреїв. У наступні місяці й роки яри та ліси по всій країні стали місцями масових поховань.
Водночас не можна ігнорувати й інші сторони реальності. Тисячі українців переховували євреїв, ризикуючи власним життям і життям родин. Деякі з них пізніше отримали звання Праведників народів світу від Яд Вашем. У лавах Червоної армії воювали сотні тисяч євреїв-українців. Ця складність — співіснування колабораціонізму та героїзму — робить історію Голокосту в Україні не чорно-білою, а такою, що потребує уважного й чесного вивчення.
Радянський період та перші десятиліття незалежності
Після перемоги над нацизмом радянська влада швидко повернулася до політики державного антисемітизму. Кампанія проти «безрідних космополітів» 1948–1953 років, закриття синагог, арешти та розстріли діячів Єврейського антифашистського комітету створили атмосферу страху. Євреїв витісняли з керівних посад, обмежували доступ до вищої освіти та престижних професій. Формально національна політика проголошувала рівність, на практиці ж дискримінація залишалася системною.
Після проголошення незалежності у 1991 році ситуація змінилася неоднозначно. Економічна криза 1990-х, поява радикальних націоналістичних груп та поширення конспірологічних видань призвели до зростання проявів антисемітизму. Пік вандалізму припав на середину 2000-х — тоді фіксували до двох десятків випадків на рік. Водночас формувалися й інституції протидії: Об’єднана єврейська громада України (Ваад) почала системний моніторинг ще в 1990-х, документуючи інциденти та взаємодіючи з владою.
Після 2014 року: тенденція до зниження та суспільна зрілість
Події 2014 року та подальша гібридна агресія Росії стали поворотним моментом. Частина радикальних груп, які раніше експлуатували антисемітські гасла, або маргіналізувалася політично, або перейшла до громадянського націоналізму. Обрання у 2019 році Президентом Володимира Зеленського — людини єврейського походження — з високим відсотком підтримки в усіх регіонах продемонструвало, що суспільство здатне оцінювати політика за ділом, а не за етнічним корінням.
Повномасштабне вторгнення 2022 року могло б стати каталізатором зростання ненависті. Натомість відбулося протилежне. Національна єдність перед зовнішньою загрозою, активна позиція єврейських організацій на підтримку оборони та швидка реакція правоохоронців призвели до історичного мінімуму інцидентів. Російська пропаганда, яка намагалася зобразити Україну як «нацистську» та антисемітську, зіткнулася з реальністю: єврейський президент, підтримка Ізраїлю на рівні суспільства та відсутність масових антиєврейських акцій.
Статистика інцидентів: цифри, що не потребують коментарів
Громадський моніторинг, який ведеться вже понад два десятиліття, дає чітку картину. Ось динаміка за останні роки:
| Рік | Випадки вандалізму | Фізичне насильство | Ключові приклади / тенденція |
|---|---|---|---|
| 2016–2017 | близько 30 на рік | поодинокі | Пік проявів у 2010-х роках |
| 2022 | 5 | 0 | Початок повномасштабної війни |
| 2023 | 3 | 0 | Історичний мінімум |
| 2024 | 3–4 | 0 | Спроба підпалу синагоги в Миколаєві |
| 2025 | 5 | 1 | Поодинокі випадки на тлі війни |
Для порівняння: у 2016–2017 роках кількість актів вандалізму була вдесятеро вищою. Фізичне насильство на ґрунті антисемітизму в 2023–2024 роках взагалі не фіксувалося. Ці дані контрастують із ситуацією в низці західноєвропейських країн, де після жовтня 2023 року спостерігалося значне зростання інцидентів. В Україні ж війна стала фактором консолідації, а не розколу.
Правова еволюція: від закону 2021 року до документа 2026 року
У 2021 році Верховна Рада ухвалила закон про запобігання та протидію антисемітизму, який вперше на законодавчому рівні заборонив заперечення Голокосту. Однак для повноцінної імплементації та внесення змін до Кримінального кодексу знадобилося більше часу. 15 лютого 2022 року, за тиждень до вторгнення, парламент підтримав новий законопроєкт. Його підписання відбулося лише 15 квітня 2026 року — після чотирьох років і двох місяців очікування, спричиненого воєнним станом та побоюваннями щодо російської пропаганди.
Новий закон вносить зміни до статті 161 Кримінального кодексу та чітко визначає прояви антисемітизму: заперечення права євреїв на самоідентифікацію, пропаганду стереотипів, покладання колективної відповідальності на всю громаду, заперечення або виправдання Голокосту, заклики до насильства, вандалізм щодо синагог, кладовищ та пам’ятників. Покарання варіюється від штрафів у 3400–8500 гривень або обмеження волі на 3–5 років до 5–8 років позбавлення волі у випадках, вчинених організованою групою або таких, що спричинили тяжкі наслідки. Це один з найдетальніших і найжорсткіших документів такого типу в Європі.
Сучасні виклики: онлайн, втома та поодинокі інциденти
Навіть за рекордно низького рівня офлайн-інцидентів залишаються окремі прояви. У грудні 2024 року в Миколаєві намагалися підпалити двері синагоги. У січні 2025 року в Львові підліток у стані сп’яніння пошкодив електричний кабель ханукальної менори. У квітні 2026 року в Закарпатській області стався інцидент у підрозділі ДСНС: керівник, за повідомленнями Об’єднаної єврейської громади України, примусив підлеглого до принизливих дій з використанням єврейської релігійної атрибутики та висловив образливі стереотипи. Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею 161 — механізм спрацював.
Онлайн-простір іноді демонструє сплески негативних коментарів, особливо навколо публічних ханукальних менор чи обговорень єврейських свят. Військова втома, економічні труднощі та загальне зростання ксенофобії створюють ґрунт для таких реакцій. Проте ці сплески не переростають у масову підтримку та швидко засуджуються суспільством. Російські спецслужби намагаються штучно розпалювати тему, однак їхні наративи не знаходять широкого відгуку.
Внесок громади та фактори низького рівня антисемітизму
Сьогодні єврейська громада України — це не замкнена діаспора, а активна частина суспільства. Представники громади служать у Збройних силах, волонтерять, розвивають освітні та культурні проєкти. Пам’ятні заходи в Бабиному Яру, де триває робота над меморіальним центром, об’єднують українців різних національностей навколо спільної історії страждань і стійкості. Чисельність громади скорочується переважно через війну та еміграцію, а не через страх перед переслідуваннями.
Ключові фактори успіху — це поєднання сильного громадянського моніторингу, політичної волі всіх основних сил, послідовної роботи правоохоронців та суспільної зрілості. Україна пройшла шлях від країни з високим рівнем антисемітських настроїв у 1990-х до держави, де такі прояви маргінальні, а їхня протидія — державний пріоритет. Цей досвід цінний не лише для внутрішнього вжитку, а й як приклад для інших країн, які шукають баланс між свободою слова та захистом від ненависті.
Подальше зміцнення освітніх програм, розвиток міжкультурного діалогу та оперативна реакція на будь-які сигнали залишаються необхідними. Історія показує: там, де суспільство не ігнорує проблему, а системно її вирішує, навіть найглибші історичні травми поступово втрачають руйнівну силу.