Ракета Zuni — це 127-міліметрова некерована авіаційна ракета класу «повітря — поверхня», створена в США наприкінці 1950-х років як універсальний інструмент для штурмової авіації. Її модульна конструкція дозволяє поєднувати різні двигуни та бойові частини, що робить систему гнучкою для ураження укріплень, бронетехніки, живої сили та навіть повітряних цілей у певних сценаріях. Складні крила, які розкриваються після виходу з пускового контейнера, забезпечують стабільність польоту, а швидкість понад 2600 км/год і дальність до 8 км дають пілотам суттєву перевагу в динамічному бою.
Завдяки простоті, надійності та відносно низькій вартості ракета Zuni десятиліттями залишалася робочим конем ВМС і Корпусу морської піхоти США, а згодом знайшла нове життя в руках українських пілотів. У січні 2023 року Сполучені Штати передали Україні 4000 таких ракет, які активно застосовувалися на штурмовиках Су-25 для атак на російські позиції, фортифікації та колони техніки. Станом на середину 2024 року за повідомленнями запаси були значною мірою вичерпані, проте досвід їхнього використання показав, наскільки цінними можуть бути перевірені часом прості авіаційні засоби в умовах інтенсивного конфлікту.
Історія створення та еволюція конструкції
На початку 1950-х інженери ВМС США в Naval Ordnance Test Station China Lake шукали заміну ракетам HVAR, які вже не відповідали вимогам швидкості та точності нових реактивних літаків. Нова система мала бути модульною: один двигун — різні бойові частини, різні фюзи, різні місії. Концепцію затвердили у 1957 році, і ракета швидко увійшла в серійне виробництво під назвою Zuni 5-inch Folding-Fin Aircraft Rocket (FFAR). Назва походить від індіанського племені зуні з Нью-Мексико — символ сили та точності.
Ключовою інновацією стали складні крила. У складеному стані ракета компактно поміщалася в чотиритрубний контейнер LAU-10, а після запуску крила розкривалися, стабілізуючи політ і зменшуючи розсіювання. Це рішення дозволило поєднати високу швидкість з прийнятною точністю для некерованої зброї. Перші бойові застосування відбулися вже в 1965 році — пакистанські F-86 використовували Zuni під час індо-пакистанської війни. Масштабне хрещення вогнем припало на В’єтнам.
Технічні характеристики та принцип роботи
Ракета Zuni — це твердопаливна система без системи наведення. Після виходу з контейнера двигун працює 1–1,8 секунди, розганяючи боєприпас до максимальної швидкості близько 1615 миль на годину (понад 2600 км/год). Далі ракета летить по балістичній траєкторії, а пілот коригує приціл з урахуванням швидкості носія, висоти та вітру.
Основні параметри (середні значення для типової конфігурації):
| Параметр | Значення | Примітка |
| Діаметр | 127 мм (5 дюймів) | Стандартний калібр для авіаційних ракет того періоду |
| Довжина | 2,0–2,79 м | Залежить від типу бойової частини |
| Маса (повна) | 46–62 кг | Залежить від двигуна та головки |
| Дальність | до 8 км | Ефективна дальність проти наземних цілей |
| Швидкість | до 2599 км/год (Mach ~2,1) | Після завершення роботи двигуна — балістичний політ |
| Двигун | Твердопаливний, Mk 16 / Mk 71 | Mk 71 — димний/бездимний варіант з покращеною безпекою |
Інформація про технічні характеристики базується на даних сайту Wikipedia та архівів ВМС США.
Варіанти двигунів та бойових частин
Модульність — головна сила Zuni. Ранні двигуни Mk 16 поступилися місцем покращеним Mk 71 з бездимним паливом та підвищеною безпекою (HERO-safe). Бойові частини змінюються залежно від місії:
- Mk 24 — осколково-фугасна загального призначення. Понад 500 уламків, здатних пробивати легку броню та бетон при правильному виборі підривника.
- Mk 32 — протитанкова з осколковим ефектом (HEAT-FRAG). Кумулятивна струя пробиває до 457 мм броні під прямим кутом плюс потужний осколковий ефект у радіусі понад 20 метрів.
- Mk 33 — освітлювальна. Парашутна ракета, що горить 70 секунд яскравим світлом — ідеально для нічних операцій.
- Mk 34 — димова з білим фосфором.
- Mk 84 — касета з дипольними відбивачами (chaff) для протидії радарам.
- Практичні (інертні) головки для тренувань.
Кожен варіант має власні підривники: контактні, з затримкою, неконтактні (радіопідривники). Пілот або технік обирає комбінацію безпосередньо перед вильотом.
Пускові контейнери LAU-10 та сумісність з авіацією
Основний носій — чотиритрубний контейнер LAU-10/A. Фронтальні та тильні обтічники з крихкого матеріалу руйнуються при запуску, не заважаючи ракетам. Контейнер дозволяє вести вогонь поодинці або залпом (ripple). Він сумісний з десятками типів літаків і вертольотів: A-4 Skyhawk, F-4 Phantom, F-8 Crusader, AV-8B Harrier, F/A-18 Hornet, AH-1 Cobra та, з 2023 року, українськими Су-25.
Українські штурмовики отримали нову можливість вести вогонь на більшій дальності, ніж зі штатними радянськими 122-мм ракетами С-13. За оцінками українських військових експертів, Zuni демонструє помітну перевагу в дальності та потужності бойової частини при атаках на укріплені позиції та колони техніки.
Бойове застосування у В’єтнамі та інших конфліктах
У В’єтнамі Zuni стала однією з найпоширеніших авіаційних ракет ВМС і морської піхоти. 1 травня 1967 року лейтенант-командир Теодор Р. Шварц з ескадрильї VA-76, пілотуючи A-4 Skyhawk з авіаносця USS Bon Homme Richard, атакував аеродром Кеп у Північному В’єтнамі. Під час заходу на наземні цілі він випустив Zuni по винищувачу МіГ-17 і збив його — це єдиний випадок знищення МіГа ракетою з A-4 за всю війну. Шварц отримав Срібну Зірку.
Трагічні сторінки теж пов’язані з Zuni. У 1967 році на авіаносці USS Forrestal через неправильне поводження з ракетою та іншими боєприпасами спалахнула пожежа, що забрала 134 життя. У 1969 році схожий інцидент стався на USS Enterprise. Ці події змусили ВМС переглянути процедури безпеки поводження з авіаційними боєприпасами.
Ракета Zuni в Україні: реальна допомога в реальній війні
У січні 2023 року в рамках пакету допомоги на 3 мільярди доларів США передали Україні останні 4000 ракет Zuni зі своїх складів. Вже у травні з’явилися перші фото та відео Су-25 з цими ракетами під крилами. Пілоти застосовували їх проти російських фортифікацій, складів, скупчень техніки та живої сили.
Перевага над радянськими 122-мм ракетами С-13 полягала в більшій дальності (до 8 км проти меншої у С-13) та гнучкості бойових частин. Для української авіації, яка часто працює в умовах дефіциту високоточних боєприпасів, Zuni стала доступним засобом масованого вогневого впливу. За повідомленнями порталу Militarnyi та інших відкритих джерел, ракети активно використовувалися протягом 2023 — першої половини 2024 року. Станом на середину 2024 року запаси були вичерпані, хоча окремі згадки про застосування з’являлися й пізніше.
Спроби модернізації та майбутнє простих ракет
У 2000-х компанія MBDA розробила лазерно-наведену версію Zuni з модулем WGU-58/B. Система додавала напівактивне лазерне наведення до вже існуючих ракет і контейнерів LAU-10. Випробування 2009–2010 років показали високу точність по рухомих і стаціонарних цілях. Проте широкого впровадження не відбулося — армія США вже переходила на інші системи, зокрема керовані Hydra 70 з APKWS.
Сьогодні Zuni — це символ епохи, коли простота, надійність і модульність цінувалися вище за складну електроніку. У руках українських пілотів старі ракети 1950-х років знову довели свою цінність: вони допомагали стримувати агресора, коли сучасні високоточні боєприпаси були в дефіциті або надто дорогими для масового застосування.
Ракета Zuni не просто зброя — це історія інженерної винахідливості, бойової мужності та несподіваної актуальності навіть через шість десятиліть після створення. Її шлях від пустельних полігонів Каліфорнії до українських Су-25 нагадує, що в реальній війні часто перемагає не найскладніша, а найнадійніша і доступна система.