Мобільні групи протиповітряної оборони, відомі також як мобільно-вогневі групи або МВГ, виникли як пряма відповідь на нову реальність повітряної війни. Коли російські ударні дрони Shahed-136 почали масово атакувати українські міста та інфраструктуру, традиційні стаціонарні системи ППО не завжди встигали реагувати на низьколітаючі, відносно повільні, але численні цілі. Невеликі екіпажі на цивільних пікапах, озброєні великокаліберними кулеметами, зенітними гарматами чи переносними ракетними комплексами, заповнили цю прогалину. Вони перетворили звичайні дороги на лінії фронту неба, де за лічені хвилини розгортається вогонь, здатний зупинити дрон-камікадзе.
Ці групи не замінюють важкі зенітні комплекси чи винищувачі. Вони створюють гнучкий, мобільний шар «малої ППО», який діє там, де стаціонарні радари та ракетні системи менш ефективні — на малих висотах, у складному рельєфі чи під час масованих атак, що перевантажують основну оборону. У 2025–2026 роках система еволюціонувала: від імпровізованих формувань у бойових частинах до структурованих підрозділів, що включають як професійних військових, так і добровольців територіальних громад. Це дозволило значно розширити охоплення та залучити громадян безпосередньо до захисту неба.
За оцінками Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, мобільні вогневі групи відповідають за близько 40 відсотків збитих російських ударних дронів типу Shahed. Волонтерські формування за дев’ять місяців 2025 року знищили понад 350 повітряних цілей. Ці цифри демонструють реальний внесок, хоча ефективність залежить від тактики ворога, якості підготовки екіпажів та інтеграції з іншими засобами — радарами, засобами радіоелектронної боротьби та системами оповіщення.
Історія виникнення та еволюція
Ідея мобільних вогневих груп народилася в перші місяці повномасштабного вторгнення, коли російські війська почали активно використовувати іранські дрони Shahed. Стаціонарні зенітні комплекси добре справлялися з крилатими ракетами та літаками, але проти рою повільних дронів, що летять на висоті 50–300 метрів і маскуються рельєфом, потрібен був інший підхід. Бійці територіальної оборони та окремих бригад почали встановлювати кулемети ДШК та Browning M2 на пікапи — дешево, швидко і мобільно.
Спочатку це були напівімпровізовані рішення: екіпажі патрулювали ймовірні маршрути дронів, використовували звичайні фари чи прожектори для підсвітки цілей уночі. З 2023 року з’явилася системна підтримка — фонди та партнери постачали тепловізори, планшети, засоби зв’язку та спеціальні станки для кулеметів. У 2025 році Кабінет Міністрів затвердив експериментальний проєкт залучення добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ) до завдань ППО. Це дозволило створювати групи за територіальним принципом, з чіткими правилами відбору та фінансування.
До 2026 року кількість таких груп зросла, органи місцевого самоврядування отримали можливість безпосередньо фінансувати їхню роботу. Деякі підрозділи інтегрували сучасніші елементи — системи радіоелектронної боротьби для придушення каналів керування дронами, покращену оптику та захищений зв’язок. Еволюція триває: від «мисливців на дрони» до повноцінного компонента багаторівневої оборони, здатного діяти як вдень, так і вночі, в будь-яку погоду.
Завдання та роль у багаторівневій системі ППО
Основне завдання мобільних груп — виявлення, супроводження та ураження повітряних цілей на малих і середніх висотах. Вони захищають населені пункти, енергетичні об’єкти, логістичні вузли та маршрути постачання, де традиційні системи можуть мати «сліпі зони» через рельєф чи насиченість атак. Групи працюють у тісній координації з командуванням Повітряних сил: отримують дані про повітряну обстановку, висуваються на позиції та діють за командами.
На відміну від важких зенітних ракетних комплексів, які дорогі та обмежені в маневрі, мобільні групи дешеві в експлуатації та здатні швидко змінювати дислокацію. Це створює ефект непередбачуваності для противника — дрон не знає, де саме на його шляху з’явиться вогнева точка. Вони також виконують роль «фільтра» для цілей, які прорвалися через зовнішній периметр або летять надто низько для великих систем.
У практиці це означає, що під час масованої атаки стаціонарні комплекси зосереджуються на пріоритетних загрозах, а мобільні групи «добивають» дрони, що проскочили або летять обхідними маршрутами. Така багаторівневість значно підвищує загальну ефективність оборони неба.
Оснащення та технічні можливості
Оснащення мобільних груп різноманітне і залежить від конкретного підрозділу та завдань. Основу становить автомобільна техніка — переважно пікапи (Toyota Hilux, Mitsubishi L200 та аналоги), на яких встановлюють зброю. Кулемети кріплять на спеціальні станки або в кузові, що дозволяє вести вогонь з місця або на ходу в екстрених випадках.
Ось ключові типи озброєння:
- Великокаліберні кулемети (Browning M2, ДШК, Canik M2, іноді старі «Максим»): основна зброя проти Shahed. Ефективні на відстані до 1,5–2 км проти цілей на висоті до 200–300 метрів. Дешеві боєприпаси, висока скорострільність, простота обслуговування.
- Зенітні гармати (ЗПУ-2, АЗП-57): використовують для щільніших атак або цілей на трохи більшій висоті. Вища вогнева потужність, але потребують більше розрахунку та часу на розгортання.
- Переносні зенітно-ракетні комплекси (Stinger, Mistral, «Ігла»): для цілей на висоті до 3–5 км або швидших дронів. Дозволяють вражати те, що виходить за межі досяжності кулеметів.
- Допоміжне обладнання: потужні прожектори (підсвітка до 1,5 км), тепловізори, прилади нічного бачення, планшети для координації, засоби радіоелектронної боротьби для придушення сигналів дронів.
Порівняння типів озброєння мобільних груп ППО
| Тип зброї | Ефективна дальність / висота | Переваги проти Shahed-подібних дронів | Обмеження |
| Browning M2 / ДШК | 1,5–2 км / до 300 м | Дешевизна, мобільність, швидке розгортання, велика кількість боєприпасів | Менш ефективні проти дронів на висоті понад 400 м або з підвищеною швидкістю |
| ЗПУ-2 / АЗП-57 | 2–3 км / до 500 м | Вища скорострільність, можливість ураження кількох цілей | Важче, потребує більшого розрахунку |
| ПЗРК (Stinger, Igla) | 4–6 км / до 3–5 км | Ураження цілей на більшій висоті та дистанції | Дорожчі ракети, обмежена кількість на екіпаж |
Дані узагальнені на основі відкритих джерел та досвіду застосування у 2024–2026 роках. Реальна ефективність залежить від конкретних умов бою, підготовки екіпажу та модифікацій дронів противника.
Кожен екіпаж зазвичай складається з 2–4 осіб: водій, навідник, іноді командир або оператор зв’язку. Автомобілі часто маскують або залишають у цивільному вигляді для кращої прихованості.
Тактика дій та повсякденна робота
Робота мобільної групи — це постійна готовність і швидкість. Екіпажі можуть нести чергування на позиціях цілодобово або виїжджати за сигналом тривоги. Коли надходить інформація про наближення дронів (від радарів, акустичних систем або візуального спостереження), група висувається на ймовірний маршрут. Розгортання займає від кількох хвилин: пікап зупиняється, кулемет або станок фіксується, екіпаж займає позиції.
Уночі часто використовують прожектори або тепловізори — дрон стає видимою ціллю на тлі темного неба. Вогонь ведуть короткими чергами, щоб економити боєприпаси та не демаскарувати себе надовго. Після ураження або промаху група швидко змінює позицію — ворог може навести вогонь у відповідь або скоригувати маршрут наступних дронів.
Тактика постійно вдосконалюється. Бійці вивчають типові маршрути Shahed, враховують погоду, рельєф та можливі засоби радіоелектронної боротьби противника. Деякі групи поєднують кулеметний вогонь з роботою операторів FPV-дронів-перехоплювачів або додатковими засобами РЕБ. Координація з іншими підрозділами — ключ до успіху: одна група може «підсвітити» ціль для іншої або передати дані про напрямок польоту.
Як долучитися до мобільних груп ППО
Для тих, хто хоче стати частиною цієї системи, у 2025–2026 роках з’явилися чіткі механізми. Існують два основні шляхи: через регулярні підрозділи ЗСУ (в складі бригад територіальної оборони чи інших частин) та через добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ).
Для добровольців (найдоступніший шлях для цивільних):
- Подати заяву командиру місцевого ДФТГ із зазначенням особистих даних, освіти, місця роботи та обґрунтування бажання служити.
- Пройти медичний, професійний та психологічний відбір.
- Укласти контракт добровольця територіальної оборони (строк — 3 роки).
- Скласти присягу та отримати посвідчення члена формування.
- Після цього особу включають до складу групи ППО з умовою, що її не направлятимуть на інші бойові завдання.
Вимоги: громадянин України від 18 років, проживання в громаді, наявність відстрочки від мобілізації (згідно зі статтею 23 відповідного закону). Для окремих посад (наприклад, оператор БПЛА) потрібні додаткові сертифікати. Додаткова винагорода — до 100 000 гривень на місяць пропорційно до часу чергування. Зберігається місце роботи.
Якщо в громаді немає ДФТГ, можна звернутися до місцевої військової адміністрації з ініціативою створення формування спільно з підрозділами Сил територіальної оборони. Професійні військові долучаються через звичайні механізми комплектування частин, де формуються мобільні вогневі групи.
Ефективність, виклики та статистика
Офіційні оцінки свідчать про суттєвий внесок мобільних груп. У квітні 2026 року загальна система ППО України нейтралізувала майже 6 000 дронів та ракет, значна частка з яких припадає на «малу ППО». Волонтерські групи демонструють високу мотивацію та результативність, особливо в захисті тилових регіонів.
Водночас існують виклики. Російські дрони модернізуються: збільшується висота польоту, швидкість, з’являються елементи протидії засобам РЕБ. Кулемети стають менш ефективними проти цілей вище 400 метрів, тому зростає роль ПЗРК та інтеграції з іншими системами. Проблеми з постачанням боєприпасів, необхідність постійного навчання та ротації екіпажів також актуальні.
У 2026 році керівництво країни поставило завдання посилити цей компонент — збільшити кількість груп, покращити оснащення та координацію. Місцеві бюджети отримали більше можливостей для підтримки. Це дозволяє не лише зберігати, а й нарощувати потенціал «малої ППО» як важливого елемента асиметричної відповіді.
Мобільні групи ППО — це не просто техніка та зброя. Це люди, які вночі виїжджають на темні дороги, щоб зупинити загрозу, що летить з боку ворога. Їхня робота поєднує професійну майстерність, волонтерський ентузіазм та технологічну адаптивність. У динамічній війні, де дрони стали одним із головних інструментів агресії, саме така гнучка й людська система захисту неба продовжує доводити свою цінність день за днем.