Валерій Войтович народився 8 травня 1952 року на Рівненщині й став одним із тих рідкісних митців, хто поєднав технічну точність інженера з поетичною глибиною художника й дослідника. Його перо й пензель оживили давніх богів, легенди Полісся та забуті сторінки української історії, зробивши міфологію не сухим академічним матеріалом, а живою кров’ю національної пам’яті. Сьогодні, коли українці шукають коріння в часи випробувань, твори Войтовича звучать особливо потужним акордом, нагадуючи, що сила народу — в його духовній спадщині.
Автор енциклопедії «Українська міфологія», багатотомної «Антології українського міфу» та понад двох десятків книг, він створив справжній корпус знань про світогляд предків. Його живописні полотна, виставки та пам’ятні знаки, а також краєзнавчі дослідження Рівненського краю доповнюють літературний доробок, перетворюючи абстрактні ідеї на зримі образи. Загальний наклад його творів перевищив 80 тисяч примірників, а нагороди за найкращі книжки року підтверджують вплив на сучасну культуру.
Від інженера-водогосподарника до директора благодійно-мистецького фонду «Оріана» та члена Національної спілки художників України — шлях Войтовича став прикладом, як покликання перемагає обставини. Його роботи не просто розповідають про минуле, а допомагають сучасним читачам і глядачам відчути себе частиною великого космічного порядку, де Дажбог, Велес і Берегиня продовжують жити в кожному з нас.
Дитинство на Поліссі: коріння, яке живить творчість
Хутір Радоч поблизу села Вичівка на Рівненщині став першим світом для маленького Валерія. Коли йому виповнилося два роки, родина переїхала до мальовничого смт Степань над Горинню — місця з багатою історією княжих часів. Мати Ольга Кирилівна, вчителька початкових класів, і батько Микола Іванович, культпрацівник, підтримували хлопчика в усіх захопленнях. Саме тут, блукаючи лісами Полісся, майбутній дослідник знаходив стародавні артефакти, які будили уяву й закладали фундамент для майбутніх відкриттів.
У Степанській середній школі Валерій блищав не лише в літературі та історії, а й у математиці з фізикою, закінчивши її з відзнакою в 1969 році. Вчитель малювання Григорій Тимофійович Поліщук і батько помічали талант до пензля, але хлопець обрав практичний шлях. Подорожі рідним краєм уже тоді перетворювалися на справжні експедиції: він малював, збирав легенди від місцевих старожилів і відчував, як земля дихає тисячолітньою пам’яттю.
Це дитинство сформувало в ньому унікальний погляд — поєднання раціонального мислення інженера й поетичної чутливості митця. Поліські болота, річки й древні могили стали для Войтовича не просто ландшафтом, а живою книгою, яку він пізніше розгорнув на сторінках своїх творів.
Від технічного фаху до творчого покликання: перелом 1980–1990-х
У 1974 році Валерій Войтович закінчив Рівненський інститут інженерів водного господарства й почав працювати в Науково-дослідному інституті технології машинобудування. З 1975 по 1992 рік він виконував інженерні обов’язки, але паралельно малював і вивчав історію. Перебудова й національне відродження 1989 року стали каталізатором: саме тоді він очолив товариство української мови імені Шевченка в інституті, став одним із засновників Рівненської організації Народного Руху України.
З 1989 року Войтович повністю перейшов на творчу роботу. Працював художником-оформлювачем у райвідділі культури, потім у газеті «Сім днів». У 1994 році очолив благодійно-мистецький фонд «Оріана» й почав викладати в Рівненському державному гуманітарному університеті, а пізніше — в Острозькій академії. Цей перехід не був випадковістю: інженерна точність допомогла йому систематизувати міфологічні знання, а художницький хист — оживити їх.
Саме в цей період народилися перші значні твори — «Молитва до Дажбога» (1994) і «Український гороскоп» (1995). Вони стали не просто книгами, а маніфестом повернення до коренів у часи, коли Україна виборювала незалежність.
Українська міфологія крізь призму Войтовича: від забуття до відродження
Найпотужніший внесок Валерія Войтовича — це створення цілісної картини давньоукраїнського світогляду. Його енциклопедія «Українська міфологія» (2002, перевидання 2005, 2012, 2014) об’єднала розрізнені фольклорні записи, археологічні дані й художні інтерпретації в єдину систему. Тут Дажбог постає не абстрактним сонячним божеством, а живим покровителем, чиї промені символізують життєву силу народу.
Книга «Міфи та легенди давньої України» (2009 та численні перевидання) читається як захопливий роман: автор не просто переказує, а малює образи Берегині, Велеса, Лади, Амазонки. Кожен персонаж отримує візуальний і емоційний вимір — завдяки ілюстраціям самого Войтовича. Ці тексти стали настільними для вчителів, студентів і всіх, хто хоче зрозуміти, чому українські обряди Колядок чи Купала мають таку глибоку космічну основу.
«Антологія українського міфу» у трьох томах (2006–2007) та «Генеалогія богів давньої України» (2007) розкривають еволюцію міфологічної системи від прадавніх часів до християнського періоду. Войтович показує, як язичницькі мотиви органічно вплелися в народну культуру, не зникаючи, а трансформуючись. Його підхід унікальний: наукова скрупульозність поєднується з художньою емоційністю, роблячи складні концепції доступними й живими.
Художник Валерій Войтович: пензель, що оживляє богів
Живопис Войтовича — це окремий світ, де міфологія набуває кольору й форми. Перша велика виставка «Моя Україна» 1988 року в заповіднику «Козацькі Могили» зібрала понад 50 полотен і отримала схвальні відгуки від Миколи Жулинського та Володимира Яворівського. Картини пульсували енергією: сонячні промені Дажбога, таємничі ліси Велеса, ніжні образи Берегині.
Пізніше з’явилися проєкти «Леля-Весна», «Купало», «Дух-Дракона в українській міфології». Автор створював не просто ілюстрації, а цілісні візуальні наративи. Його полотна експонувалися на регіональних і всеукраїнських виставках, а серія «Зоряний шлях» (2017–2019) поєднала 32 картини з 18 книгами в масштабному марафоні.
Войтович також автор пам’ятних знаків: Нілу Хасевичу в Сухівцях (1992), загиблим у Клевані (1994), гетьману Петру Калнишевському (2007). Кожна робота — це не просто скульптура, а акцент на історичній справедливості. Його графіка прикрашає десятки книг рівненських авторів, роблячи видання справжніми мистецькими артефактами.
Краєзнавчі дослідження: Полісся й Рівненщина як скарбниця історії
Валерій Войтович глибоко занурився в історію рідного краю. Книги «Степань моя мила» (2009), «Степанський край. Історія та культура» (2010), «Пересопниця. Рівненський край: історія та культура» (2011) та «Українське Полісся. Зарічненський край: історія та культура» (2019) — це фундаментальні дослідження з документами, спогадами та архівними матеріалами.
Він показує, як маленьке селище Степань було важливим центром торгівлі й культури ще за княжих часів. Кожна сторінка дихає любов’ю до землі, де народився автор. Ці праці стали основою для місцевих музеїв, шкільних програм і туристичних маршрутів.
Окремо варто згадати монографії про волинських скульпторів — «Томаш Оскар Сосновський. Скульптура класицизму» (2015), «Оскар Сосновський. Скульптор» (2022) та «Кость Климченко. Скульптор» (2024). Войтович відновлює забуті імена, показуючи, як українське мистецтво XIX–XX століть вписувалося в європейський контекст.
| Рік | Назва твору | Значення |
|---|---|---|
| 1994 | «Молитва до Дажбога» | Перша велика книга про сонячного бога, початок міфологічного циклу |
| 2002 | «Українська міфологія» | Енциклопедія, фундаментальний доробок, нагороджена як «Книжка року» |
| 2009 | «Міфи та легенди давньої України» | Популярне видання з ілюстраціями, перевидане кілька разів |
| 2019 | «Українське Полісся. Зарічненський край» | Глибоке краєзнавче дослідження, відзначене нагородами |
| 2024 | «Кость Климченко. Скульптор» | Останнє на сьогодні монографічне видання про українського митця |
Дані про видання зібрано з авторитетних бібліографічних джерел та офіційних біографічних матеріалів.
Громадська діяльність і визнання: вплив, що триває
Як директор фонду «Оріана» Войтович організував численні культурні проєкти, підтримав молодих митців і зберігав пам’ять про видатних українців. Викладання в університетах допомогло передати знання новим поколінням. Членство в Національній спілці художників України (з 2017), почесне членство в Спілці журналістів, краєзнавців і Історичному клубі «Холодний Яр» підкреслює його авторитет.
Нагороди говорять самі за себе: дипломи «Книжка року», почесні грамоти Рівненської облради, відзнака Національної спілки журналістів. У 2024 році вийшла нова монографія, а персональні виставки продовжують збирати глядачів. Його роботи надихають не лише в Україні — вони стають частиною ширшого європейського діалогу про коріння й ідентичність.
Валерій Войтович показує, що справжня культура не застоюється в музеях. Вона живе в книгах, які читають перед сном, у картинах, які хочеться розглядати годинами, і в легендах, які допомагають іти вперед навіть у найтемніші часи. Його творчість — це запрошення кожному з нас доторкнутися до джерела, з якого бере початок українська душа.