У XX столітті Єгипет збудував Асуанську греблю, щоб захистити населення від повеней і посух на Нілі. Споруда забезпечила стабільну воду та електроенергію для промисловості. Однак з часом з’ясувалося, що гребля завдала серйозної шкоди навколишньому середовищу нижче за течією.
Гребля блокує потік мулу. До її будівництва річка щороку приносила в дельту близько сорока мільйонів тонн поживного осаду. Тепер осад осідає у водосховищі, і поля вздовж берегів швидко втрачають родючість. Фермери змушені використовувати хімічні добрива, які погіршують ґрунт і забруднюють водойми.
Ерозія узбережжя та осідання дельти
На півночі дельти ситуація загострюється. Менше каламутної води досягає Середземного моря, тому прибережні течії швидше розмивають піщану лінію берега. Окрім ерозії, триває природне осідання ґрунту. Раніше його компенсував щорічний шар мулу, а тепер поверхня землі опускається ближче до рівня моря. Морська вода просочується в підземні джерела, засолює поля та загрожує водопостачанню мільйонів людей.
Вчені моделюють керовані випуски води та переміщення осадів. Це дозволить щорічно економити близько десяти мільярдів кубометрів води та сприяти відновленню дельти. Подібні заходи вже застосовують у Європі, де у 2025 році демонтували понад 600 старих бар’єрів на річках.