Пентагон відмовився продавати Німеччині далекобійні ракети Tomahawk. Це рішення сигналізує про побоювання Вашингтона, що Москва сприйме посилення європейського потенціалу як ескалацію.
Кроки накопичувалися тижнями: виведення п’яти тисяч військових із Німеччини, зупинка розгортання американського батальйону з ракетами Tomahawk, різке скорочення запланованого внеску бомбардувальників, винищувачів, есмінців та підводних човнів для зміцнення оборони НАТО. Джерело стверджує, що Пентагон пояснює дії потребою перебалансувати внесок Європи та США в оборону континенту. Однак блокування продажу Tomahawk вказує на глибшу реальність: Вашингтон не лише припиняє власне розгортання високоточних систем великої дальності, а й позбавляє союзників можливості придбати їх самостійно через страх реакції Росії.
США прагнуть відокремити свою безпеку від європейської
Побоювання роз’єднання виникали й раніше — наприкінці 1950-х, коли СРСР зміг вражати територію США, та в середині 1970-х після розгортання радянських ракет СС-20. Тоді НАТО у 1979 році домовилося про розміщення власних ракет, а 1987 року сторони підписали договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності, який діяв понад 30 років до 2019-го. Після виходу США з договору країни альянсу обговорювали потребу в нових системах великої дальності. Продаж Tomahawk Берліну мав заповнити цю прогалину, поки Європа не створить власні ракети. Тепер рішення Вашингтона відкриває значну прогалину в стратегії стримування НАТО.
Сьогодні роз’єднання спричиняють дії самих США, а не Радянського Союзу. Пентагон більше керується тривогами Росії, ніж вимогами стримування альянсу. П’ятдесят років тому Європа боялася відсторонення Америки. Зараз Вашингтон перетворює це на явну політику, переключаючи увагу та ресурси на інші регіони. Коли Європа просить купити американське обладнання для власного захисту, відповідь раптово стає негативною. Це зачіпає суть оборонного союзу.
Класична теорія союзів виділяє два страхи: покинутості та втягування. Обидві сторони реагують дедалі більшим віддаленням. Європа нарощує витрати на оборону та створює ударні системи великої дальності, зокрема з подвійним потенціалом. США не матимуть голосу в їх застосуванні, що посилює стимули Вашингтона уникати втягування в конфлікт із Росією.
Роз’єднання не означає беззахисність Європи. Воно означає, що європейська та американська безпека більше не розглядаються як нерозривно пов’язані. Вашингтон може не сприймати кризу, що загрожує Варшаві чи Таллінну, як загрозу для США. Це кінець інтегрованої системи стримування, яка забезпечувала мир останні 80 років.