У 2026 році Софія Ротару, голос, що десятиліттями наповнював домівки ніжністю «Червоної рути» та теплом «Лаванди», живе спокійно в Україні. Сестра Ауріка Ротару неодноразово підтверджувала: артистка мешкає у своєму маєтку в Конча-Заспі під Києвом, у селі П’ятихатки, де доглядає сад, город і насолоджується тишею соснового гаю.
Попри чутки про життя за кордоном, фото зі столичних локацій на 78-річчя в серпні 2025 року та постійний зв’язок із родиною свідчать про інше. Вона залишається тут, переживаючи за країну так само гостро, як і всі українці, і підтримує захисників через власний благодійний фонд.
Цей вибір — не просто адреса. Це свідоме рішення жінки, чий голос народився в молдавському селі на Буковині, а душа назавжди пов’язана з українською землею, яка дала їй силу й натхнення навіть у найтемніші часи.
Витоки голосу: від Маршинців до всесоюзної слави
Софія Михайлівна Ротару народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в родині молдавських селян. Батько, Михайло Федорович, пройшов війну кулеметником до Берліна, був поранений і повернувся додому в 1946-му, щоб стати бригадиром виноградарів. Мати, Олександра Іванівна, виховувала шістьох дітей. Старша сестра Зінаїда в дитинстві перехворіла на тиф і втратила зір, але мала абсолютний слух — саме вона навчила маленьку Соню народних пісень, які стали основою майбутнього репертуару.
У родині розмовляли молдавською, співали душевно й багато працювали. Софія з ранніх років виявляла талант: виступала на шкільних концертах, місцевому Будинку культури. Перший серйозний успіх прийшов у 1962 році, коли вона перемогла на обласному огляді художньої самодіяльності. Потім — навчання в Чернівецькому музичному училищі, робота в ансамблі «Буковина». Голос — чистий, сильний, з характерним теплом — швидко привернув увагу.
У 1968 році вона вийшла заміж за музиканта Анатолія Євдокименка. Це було велике кохання на все життя. Анатолій став не лише чоловіком, а й продюсером, аранжувальником, вірним супутником. Разом вони створили той неповторний стиль — суміш української та молдавської народної традиції з естрадним звучанням. Пісні «Червону руту», «Лаванду», «Аист на крыше», «Хуторянку» співала вся країна. Фільми за її участю, гастролі по всьому Радянському Союзу, звання Народної артистки СРСР у 1988 році — усе це прийшло природно, бо за кожним рядком стояла щира емоція.
Особисте життя: кохання, втрати та продовження роду
Шлюб із Анатолієм тривав 34 роки — до його смерті в 2002-му. Народився син Руслан, який став музичним продюсером і бізнесменом. Софія завжди говорила, що родина — це головне. Після втрати чоловіка вона не зламалася: продовжувала творити, підтримувала близьких і знайшла нову опору в сині та невістці Світлані.
Сьогодні в родині є онуки. Руслан часто буває поряд із матір’ю, ділиться сімейними моментами. Сестра Ауріка — теж співачка — залишається найближчою подругою. Вони постійно на зв’язку: телефонні розмови про все на світі, прогулянки ділянкою, коли є можливість зустрітися. «Як ніч пройшла? Було гучно?» — таке просте запитання в їхніх розмовах набуло особливого змісту в останні роки.
Кримський період і свідомий вибір на користь України
Багато років Софія Ротару жила й працювала в Ялті. Там вона придбала історичну будівлю колишніх купалень Роффе й перетворила її на елітний готель «Вілла Софія». Це був її куточок затишку й бізнесу. Проте після анексії Криму в 2014 році та особливо з початком повномасштабного вторгнення в 2022-му ситуація змінилася.
У 2023 році окупанти «націоналізували» готель — як покарання за проукраїнську позицію артистки. Будівля стоїть занедбаною, «будинком-привидом». Софія не залишилася в окупованому Криму. Вона обрала материкову Україну, де ще раніше, наприкінці 2000-х, придбала просторий маєток.
Цей вибір став принциповим. Вона чітко дала зрозуміти: її дім — там, де Україна. У лютому 2022 року співачка опублікувала допис на підтримку захисників і заклик до миру. З того часу вона не дає гучних інтерв’ю, але її позиція зрозуміла без слів.
Де Софія Ротару зараз: маєток у П’ятихатках і тихі будні
Головне місце життя Софії Ротару у 2026 році — елітний триповерховий маєток у селі П’ятихатки (Конча-Заспа, Київська область), за 22 кілометри від столиці. Будинок площею понад 1400 квадратних метрів стоїть у сосновому гаю на ділянці 20 соток.
Спочатку це був дерев’яний зруб, який згодом обклали цеглою. Великі панорамні вікна, високі стелі, камін у вітальні, старовинна люстра — усе дихає затишком і спокоєм. На території — тенісний корт, гостьовий будиночок, альтанка, мангал, господарські приміщення та великий сад. Софія сама висаджувала блакитні ялини, туї, квіти. Вона обожнює садівництво: копається в землі, вирощує овочі, доглядає клумби. Це не просто хобі — це спосіб бути ближче до землі, до коренів.
Дні проходять спокійно. Ранок — прогулянка садом, робота з рослинами. Телефонні дзвінки з Аурікою та іншими рідними. Рідкісні виїзди до Києва — на день народження в серпні 2025-го вона позувала на різних локаціях столиці й підписала пост рядками з власної пісні: «Тече вода і минають літа».
Маєток добре охороняється: бетонний паркан, камери. Тут Софія почувається в безпеці й гармонії з природою. Це не втеча від світу — це свідоме занурення в те, що по-справжньому важливе.
За словами сестри Ауріки Ротару, Софія Михайлівна «в Києві, у своєму будинку в Конча-Заспі. Займається тим же, чим і я — сад, город». Вона залишається в Україні, переживає за країну та підтримує захисників (джерело: tsn.ua, obozrevatel.com).
Благодійність і незламна громадянська позиція
Софія Ротару має благодійний фонд, який допомагає українським військовим. Вона не афішує цю діяльність, але рідні підтверджують: співачка «з нами», «переживає за наших хлопців». У часи, коли багато хто шукав виправдання мовчанню, її вибір залишитися й продовжувати підтримувати країну став прикладом тихої, але потужної громадянської мужності.
Вона не влаштовує прес-конференцій і не знімається в пропагандистських роликах. Просто живе своїм життям — і цим говорить більше, ніж гучні заяви.
Чому співачка уникає публічності та сцени
З 2022 року Софія Ротару майже не з’являється на публіці. Причини зрозумілі: триває війна. Вона відмовилася від пропозицій виступити за кордоном навіть за дуже високі гонорари — «поки тривають бойові дії, не час для концертів». Сестра Ауріка зазначає, що повернення на сцену можливе після перемоги.
Є й особисті обставини. Телеведучий Олексій Суханов у грудні 2025-го сказав, що артистка «дуже хоче говорити, але зараз є одна обставина, яка їй заважає». Ймовірно, йдеться про глибоку внутрішню роботу, переживання за країну та близьких. Мовчання Софії — це не байдужість, а форма захисту й поваги до часу.
Спадщина, що продовжує звучати
Навіть у тиші її голос не зникає. Пісні Ротару досі грають на весіллях, ювілеях, у таксі й на кухнях. Вони об’єднують покоління — від тих, хто танцював під «Червоної рути» в 70-х, до молоді, яка відкриває для себе цю музику сьогодні.
Софія Ротару — це не просто естрадна зірка. Це символ того, як молдавська душа, українська земля й загальнолюдська емоція можуть злитися в одну мелодію. Її творчість пережила Радянський Союз, незалежність, війни й кризи. Сьогодні, у 2026-му, коли вона обирає сад і сосни замість прожекторів, її приклад нагадує: справжня сила часто проявляється в простих речах — у турботі про землю, у зв’язку з родиною, у вірності своїм кореням.
Можливо, коли настане мир, ми знову почуємо цей голос на великій сцені. А поки що він звучить у серцях тих, хто пам’ятає: тече вода, минають літа, але справжні цінності залишаються назавжди. Софія Ротару де зараз — вдома, в Україні, серед сосен і спокою, який вона так заслужила.