Лілія Василівна Сандулесу народилася 28 лютого 1958 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в родині молдавського походження. Її голос — глибокий альт, теплий і оксамитовий, ніби дихання карпатських лісів, — з перших нотів зачаровував слухачів щирістю та емоційною силою. Шлях від сільської самодіяльності до звання народної артистки України (1996) і заслуженої артистки УРСР (1987) став прикладом наполегливості, таланту та вміння залишатися собою в бурхливому світі естради.
Сандулесу Лілія Василівна — це не лише виконавиця хітів, а й культурний міст між румунсько-молдавськими традиціями Буковини, українською лірикою та радянською, а згодом незалежною естрадою. Її дуети з Іво Бобулом у 90-х стали саундтреком цілої епохи, а сольні альбоми й сучасні релізи 2020–2025 років доводять: голос не старіє, коли в ньому живе справжнє почуття. Сьогодні вона викладає вокал у Чернівцях, виховує нове покоління, радіє родині — сину, невістці-модельєрці та онуку — і знаходить нове особисте щастя.
Ключові віхи її життя та творчості розкривають історію жінки, яка не просто співала про кохання й долю, а проживала їх на сцені та за лаштунками. Її музика досі звучить на радіо, у плейлистах і в серцях тих, хто шукає в піснях відображення власних переживань.
Витоки таланту: Маршинці, що подарували світові дві зірки
Село Маршинці на Буковині — це не просто географічна точка на карті Чернівецької області. Тут, серед зелених пагорбів і змішаних культур, 28 лютого 1958 року з’явилася на світ Лілія Сандулесу. Її родина мала молдавське коріння, а односельчанкою маленької Лілії була майбутня легенда Софія Ротару. Уже в дитинстві дівчинка продавала овочі з бабусею на ринку біля Чернівецької філармонії, а з 11 років працювала в заготівельній конторі. Батьки не підтримували мрію про музику, вважаючи її несерйозною, проте бабуся стала першою наставницею в хороших манерах і внутрішній силі.
Лілія наполегливо пробивалася в Чернівецьке державне училище мистецтв імені Сидора Воробкевича. Вона співала скрізь: на шкільних концертах, у сільському клубі, на місцевих вечірках. Ця наполегливість стала фундаментом характеру. Буковинська земля з її багатою фольклорною традицією — румунськими дойнами, українськими ліричними піснями — сформувала той особливий тембр голосу, який пізніше підкорить мільйони. Альт Лілії Сандулесу поєднував глибину й теплоту, здатний передати і ніжність, і драматичну силу.
Прорив 1977 року: золота медаль і шлях у велику музику
У 1977-му 19-річна Лілія перемогла на першому Всесоюзному фестивалі самодіяльного мистецтва. Золота медаль відкрила двері до Чернівецької філармонії, де її запросив до ВІА «Жива вода» Юрій Шаріфов. ВІА — вокально-інструментальний ансамбль — був тоді головним форматом радянської естради: живі оркестри, сучасні аранжування, можливість поєднувати фольклор із попом.
Робота в «Живій воді» дала перші професійні навички: сценічний досвід, роботу з музикантами, розуміння, як тримати зал. Уже тоді проявлялася її особливість — вміння вкладати в кожну пісню особисте переживання. Концерти в Чернівцях і області збирали повні зали, а голос молодої співачки запам’ятовувався відразу.
Від Волині до Києва: становлення зірки 1980-х
На початку 1980-х Лілія переїхала до Волинської філармонії, де співала в ансамблях «Світязь» та «Серпанки» разом з Олександром Сєровим. Саме тут вона по-справжньому «засяяла». Гастролі, урядові концерти в Києві та Москві, робота з професійними музикантами — усе це гартувало майстерність. У 1982 році вона перемогла на конкурсі українських естрадних виконавців у Чернівцях, обійшовши таких майбутніх зірок, як сестри Ротару, Павло Дворський, Віталій Білоножко та самого Сєрова.
1984 рік приніс запрошення до Київського державного мюзик-холу. Столиця відкрила нові горизонти. 1985-го Лілія вийшла у фінал Всесоюзного фестивалю «Пісня року» з композицією Володимира Бистрякова «Гончарний круг». 1986–1987 роки стали тріумфальними: мільйонний тираж дебютної платівки «Спочатку ти», звання заслуженої артистки УРСР, гастролі в США, Канаді, Кореї, Франції, виступ від СРСР на фестивалі в Дрездені. Її голос — глибокий, проникливий — ідеально лягав на ліричні балади та емоційні народні мотиви.
Дует з Іво Бобулом: кохання, що стало музикою епохи
1992 року творча співпраця з Іво Бобулом переросла в один з найяскравіших дуетів української естради 90-х. Альбом «Берег любові» (1993) та спільні концерти зібрали величезну аудиторію не лише в Україні, а й за кордоном. Їхні голоси — її оксамитовий альт і його характерний тембр — створювали неповторну хімію. Пісні «Берег любові», «Небеса очей твоїх», «Білі черемхи» стали класикою.
Дует переріс у сімейні стосунки, які тривали близько десяти років. Спільна робота вимагала величезної самовіддачі: гастролі, репетиції, постійна публічність. У 2002 році пара розлучилася офіційно, хоча творчі шляхи іноді перетиналися й пізніше — зокрема, у 2024 році вони провели спільні концертні тури після довгої перерви.
Сольна творчість та еволюція стилю
Після 2002 року Лілія Сандулесу зосередилася на сольній кар’єрі. Альбоми «Solo Tu» (2002) та «Співає Лілія Сандулеса» (2004) продемонстрували зрілість і внутрішню свободу. У 2020-х з’явилися «Завжди ваша», «Я в твоїх руках», «Невидані пісні». У липні 2025 року вийшов свіжий сингл «Зустрінь мене» — ніжна, сповнена надії композиція, яка знову нагадала про силу її голосу.
Стиль еволюціонував природно: від радянської естради з фольклорним забарвленням до більш камерних, душевних балад. Вона ніколи не гналася за модними трендами, залишаючись вірною своєму тембру та емоційній правді. Саме це забезпечило їй місце серед тих небагатьох артистів, чиї записи переживали десятиліття.
Голос альт: унікальний інструмент емоцій
Альт Лілії Сандулесу — це рідкісний дар. Глибокий, насичений, з оксамитовою текстурою, він здатний передати найтонші відтінки почуттів: від ніжної туги до потужного драматичного зриву. У поєднанні з буковинськими мелодичними зворотами та румунськими мотивами (вона виконувала пісні румунською) голос ставав містком між культурами.
Для початківців: уявіть голос, який не кричить, а ніби обіймає слухача, змушуючи повірити кожному слову. Для просунутих слухачів: її інтерпретації балад часто будуються на легкому вібрато, динамічних контрастах і фразуванні, що нагадує народне виконання. Саме тому пісні «Несу свій хрест», «Спалені мости», «Я в твоїх руках» досі викликають сильний відгук.
Особисте життя: випробування, що гартували характер
Перший шлюб Лілія уклала у 16 років з односельцем-музикантом. Народився син Іван. Шлюб тривав близько п’яти років. Пізніше були стосунки з Олександром Сєровим (період роботи у Волинській філармонії), режисером Валентином Козаченком. Найвідомішим став союз з Іво Бобулом.
У 2023 році, у розпал повномасштабної війни, вона таємно одружилася втретє. Чоловік — не з шоу-бізнесу, фанат її творчості, з яким познайомилася онлайн. Весілля було камерним, лише для близьких. У 2026 році, за повідомленнями українських медіа, вона з теплотою відгукувалася про нове щастя і вдячність за мудрого партнера.
Син Іван одружений з Вікторією — успішною дизайнеркою одягу, чиї сукні представляють Україну на міжнародних показах. У подружжя є син Іван-молодший. Лілія з гордістю говорить про родину, залишаючись активною бабусею.
Сучасний етап: викладачка, берегиня традицій та нова музика
Сьогодні Лілія Сандулесу живе переважно в Чернівцях. Вона викладає вокал, передаючи молодим виконавцям не лише техніку, а й розуміння, що справжня пісня народжується з серця. У 2018 році приєдналася до Радикальної партії Олега Ляшка, проте основна діяльність залишається мистецькою.
У 2024 році — спільні концерти з колишнім чоловіком, у 2025-му — новий сингл. Вона не прагне гучних турів, обираючи якість і щирість. Її приклад показує: вік не перешкода для творчості, а досвід — найкращий вчитель.
Чому Сандулесу Лілія Василівна залишається актуальною
Її історія — це історія жінки, яка не зрадила себе. Від сільської дівчини, що пробивалася всупереч обставинам, до народної артистки, чиї пісні стали частиною культурного коду кількох поколінь. Вона ніколи не була просто «голосом за кадром» — завжди жила тим, про що співала.
Для молодих виконавців її шлях — урок наполегливості та автентичності. Для слухачів — можливість почути в голосі відлуння власних почуттів. Буковинська земля подарувала Україні не одну зірку, але голос Лілії Сандулесу звучить особливо тепло і по-людськи. Він продовжує жити в нових записах, у спогадах концертів і в тих, хто щодня натискає «play» на улюблені треки.