Мобільна вогнева група — це невеликий, надзвичайно рухливий підрозділ протиповітряної оборони, який став одним із найефективніших інструментів боротьби з низьковисотними ударними дронами. Складається зазвичай із 5–12 бійців на пікапах із великокаліберними кулеметами, зенітними установками чи переносними комплексами, вона закриває прогалини між важкими ЗРК і системами РЕБ. Саме такі групи щоночі виїжджають на ймовірні маршрути польоту «Шахедів», змінюють позиції за лічені хвилини і збивають значну частину ворожих цілей, зберігаючи життя людей і критичну інфраструктуру.
Їхня поява у 2022 році стала прямою відповіддю на масовані атаки баражувальних боєприпасів, а сьогодні, у 2026-му, вони продовжують еволюціонувати — отримують тепловізори, компактні радари та інтегруються з дронами-перехоплювачами. Ефективність мобільних вогневих груп за оцінками командування сягає близько 40 відсотків знищених «Шахедів», що робить їх незамінною ланкою багаторівневої оборони.
Пікап із камуфляжною сіткою застигає в тіні придорожніх дерев. У кузові — великокаліберний кулемет, навідник уже тримає палець біля спускового гачка, а водій тримає двигун на низьких обертах, готовий зірватися з місця за секунди. У навушниках — спокійний голос з командного пункту: «Ціль із північного сходу, висота низька, швидкість близько 180». Це і є робота мобільної вогневої групи — тих самих «мисливців на шахеди», які вже третій рік поспіль тримають українське небо там, де важкі комплекси просто не встигають.
Мобільна вогнева група (МВГ) — це малий рухомий підрозділ протиповітряної оборони, створений спеціально для ураження повітряних цілей на малій і надмалій висоті. На відміну від стаціонарних батарей чи зенітно-ракетних комплексів, які потребують розгортання і працюють по цілях на середніх і великих висотах, МВГ діє як жива, гнучка мембрана. Вона заповнює «дірки» в системі ППО, куди прослизають повільні, малопомітні баражувальні боєприпаси типу Shahed-136, їхні аналоги «Гербера» чи навіть окремі крилаті ракети.
За даними Великої української енциклопедії, такі групи з’явилися в Силах оборони України у 2022 році саме як реакція на зміну характеру повітряної загрози. Після масованого застосування Росією «Шахедів» з вересня того ж року традиційні засоби виявилися або надто дорогими (одна ракета ЗРК коштує в десятки разів більше за сам дрон), або недостатньо мобільними. Тоді й народилася ідея: взяти пікап, поставити на нього кулемет і навчити невелику команду швидко виїжджати, стріляти і зникати.
Сьогодні МВГ працюють у складі Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та навіть окремих добровольчих формувань. Їхня сила — не в товстій броні чи надсучасних радарах (хоча останні вже з’являються), а в здатності бути в потрібному місці в потрібний час.
Як влаштована типова мобільна вогнева група
Уявіть собі не роту і не батальйон, а компактну бойову «сім’ю» з п’яти–дванадцяти людей. Зазвичай це два–чотири транспортні засоби — найчастіше пікапи Toyota Land Cruiser, Ford чи аналогічні машини підвищеної прохідності. Іноді додають легкий бронеавтомобіль, але класика залишається цивільним пікапом з посиленою підвіскою.
Розподіл ролей чіткий і відпрацьований до автоматизму. Командир групи тримає зв’язок із вищим пунктом управління, отримує дані від радарів і постів спостереження. Навідник (або кілька) працює з основною зброєю. Водій не просто крутить кермо — він постійно шукає нову позицію, оцінює рельєф і шляхи відходу. Є бійці, які відповідають за спостереження з тепловізорами чи приладами нічного бачення, а також за системи РЕБ короткого радіусу дії.
За моїм досвідом спілкування з бійцями таких груп, найцінніше в них — універсальність. Кожен повинен уміти і стріляти, і водити, і спостерігати. Бо в бою хтось може вийти з ладу, і тоді решта має закрити прогалину без паніки.
Основні завдання МВГ звучать просто, але виконуються в шаленому темпі:
- Швидке виявлення цілі на локальному рівні — часто вже на слух або за допомогою тепловізора, коли офіційні радари ще «мовчать» через низьку висоту польоту.
- Зайняття оптимальної позиції з урахуванням вітру, рельєфу і можливих «мертвих зон».
- Ураження цілі або принаймні примушення її змінити курс, щоб важчі засоби встигли спрацювати.
- Миттєва зміна позиції, бо після відкриття вогню група сама стає пріоритетною мішенню для ворожих FPV-дронів.
Після кожного такого циклу бійці майже завжди чують одне й те саме: «Добре спрацювали, міняємо квадрат». І знову — в дорогу.
Озброєння, яке робить пікап грозою «Шахедів»
Серцем будь-якої мобільної вогневої групи залишається зброя, здатна діставати повільні низьковисотні цілі. Найпоширеніші варіанти зібрані в таблиці нижче.
| Тип озброєння | Калібр / характеристики | Основні переваги проти дронів | Обмеження |
|---|---|---|---|
| Browning M2 / Canik M2 | 12,7 мм, висока скорострільність | Надійність, доступність боєприпасів, ефективна дальність до 1,5–2 км | Менш ефективний на висотах понад 1500–2000 м |
| ДШК / ЗПУ-2 | 12,7 / 14,5 мм спарена установка | Потужний осколковий ефект, добре «чистить» рої | Вага, складніше швидке перезаряджання |
| ЗУ-23-2 | 23 мм зенітна гармата | Висока щільність вогню, працює і по наземних цілях | Потребує більш підготовленої позиції |
| ПЗРК (Stinger, Ігла, Piorun) | Переносні комплекси | Ефективні проти крилатих ракет і гелікоптерів | Дорогі ракети, обмежена кількість пусків |
Окремо варто згадати чеський комплекс MR-2 Viktor — спарену 14,5-мм установку на базі Toyota Land Cruiser 70 із сучасними коліматорними та тепловізійними прицілами. Він спеціально створювався під потреби українських МВГ і вже довів свою ефективність на західних напрямках.
Крім «стволів», групи майже завжди мають тепловізори, прилади нічного бачення, потужні прожектори з вузьким променем (підсвічують ціль на 1–1,5 км) і портативні станції РЕБ. Останнім часом додаються компактні радари ближньої дії вагою близько 30 кг, які передають координати в реальному часі.
Саме поєднання мобільності, відносно дешевих боєприпасів і здатності працювати в «мертвих зонах» важких комплексів і зробило мобільну вогневу групу незамінною.
Бойова робота: від тривоги до зміни позиції
Ніч. Сирена повітряної тривоги ще навіть не встигла відлунати в місті, а група вже мчить ґрунтовкою. Дані від постів спостереження та радарів надходять безперервно. Командир на планшеті бачить умовні «крапки», які наближаються.
Розгортання займає від трьох до десяти хвилин. Пікапи стають у шаховому порядку, щоб перекрити сектор. Навідники перевіряють приціли, спостерігачі вдивляються в темряву. Іноді ціль чути раніше, ніж бачать — характерний гул поршневого двигуна «Шахеда» видає його за кілька кілометрів.
Стрільба ведеться короткими чергами з упередженням. Головне — не просто влучити, а змусити дрон втратити керованість або впасти подалі від житлових кварталів. Після відкриття вогню група майже миттєво згортається і відходить на 1–3 км. Бо ворог уже навчився «полювати» на самих мисливців — запускати другорядні дрони саме по позиціях МВГ.
На Сумщині, Запоріжжі, Чернігівщині бійці розповідають однакові історії: за місяць група може мати 20–25 виїздів тільки на прикриття аварійних бригад, які ремонтують лінії електропередач. Плюс нічні чергування під час масованих атак. Фізична і психологічна втома величезна, але результат відчутний — кожен збитий «Шахед» означає, що в чиємусь будинку не вибухне бойова частина.
Виклики 2025–2026 років і як групи адаптуються
Ворог не стоїть на місці. «Шахеди» піднялися вище — іноді до 2–3 тисяч метрів, де кулемети вже менш ефективні. З’явилися реактивні модифікації зі швидкістю понад 300 км/год. Росіяни почали застосовувати тактику «відволікання»: один дрон летить як приманка, інший цілиться прямо в екіпаж МВГ.
Відповідь українських груп — комплексна. По-перше, активніше інтегрують дрони-перехоплювачі, ефективність яких за оцінками командування сягає близько 70 відсотків. По-друге, додають акустичні сенсори, які «чують» двигун дрона раніше за оптику. По-третє, покращують підготовку: симулятори дозволяють відпрацьовувати нічні сценарії, роботу в погану погоду і навіть протидію тепловим пасткам.
Важливим залишається людський фактор. У нашій практиці ми стикалися з випадками, коли досвідчений навідник «на слух» визначав тип цілі і відкривав вогонь ще до того, як її підтверджували радари. Така інтуїція приходить тільки після десятків бойових виїздів.
Росія теж скопіювала концепцію. З 2023 року там масово формують свої мобільні вогневі групи. Проте, судячи з відкритих джерел і повідомлень партизанських рухів, у них постійні проблеми з пальним, дисципліною і «дружнім вогнем». Українські дрони вже активно полюють саме на російські МВГ уздовж логістичних коридорів.
Міжнародний відгук і майбутнє концепції
Досвід українських мобільних вогневих груп вивчають далеко за межами країни. У 2025–2026 роках аналогічні підрозділи почали формувати у Франції та Швеції. Армія США розгорнула власні Mobile Fire Teams у Литві, прямо посилаючись на українську практику боротьби з роями дронів. Це найкраще підтвердження того, що ідея працює.
Що далі? Очевидно, що чисті «кулеметні» групи поступово перетворюватимуться на гібридні. Кожна МВГ отримуватиме власний міні-радар, кілька дронів-перехоплювачів і тісніший зв’язок із системами РЕБ. Але повністю відмовлятися від людини з кулеметом ніхто не збирається. У сильний дощ, сніг чи коли електроніка «глухне», саме навідник залишається останнім рубежем.
Мобільна вогнева група — це не просто техніка і зброя. Це конкретні люди, які щоночі сідають у пікап і їдуть туди, де небо найнебезпечніше. Вони не мають гучних титулів і рідко потрапляють у новини, але саме їхня робота дозволяє мільйонам українців спати трохи спокійніше. І поки над країною літають ворожі дрони, ці групи залишатимуться одним із найважливіших елементів нашої оборони.