Михайло Васильович Лобур — видатний український вчений у сфері інформатики, автоматизованого проектування та мікроелектронних систем. Як доктор технічних наук, професор і багаторічний завідувач кафедри систем автоматизованого проектування Національного університету «Львівська політехніка», він поєднує глибокі теоретичні знання з практичними інноваціями, що допомагають формувати сучасну інженерію. Його робота охоплює VHDL-AMS-моделювання, створення вбудованих систем та мікроелектромеханічних пристроїв, які знаходять застосування від медичних імплантів до робототехніки.
З 2000 року Лобур керує кафедрою, перетворивши її на потужний науковий центр із міжнародними грантами, власними ліцензійними продуктами та плеядою підготовлених фахівців. Його науковий шлях, що налічує понад чотириста публікацій і шість монографій, демонструє, як системний підхід до наскрізного проектування змінює промисловість і освіту в Україні.
Сьогодні, у 2026 році, професор продовжує активно досліджувати віртуальну реальність для реабілітації, позиціонування роботів та інтеграцію машинного навчання в edge-обчислення, роблячи науку доступною для практичного використання в реальному житті.
Коріння та перші кроки в науку
Народжений 1 листопада 1954 року в селі Лопушани Зборівського району Тернопільської області, Михайло Васильович ріс у середовищі, де технічна кмітливість була частиною щоденного життя. Маленьке село з його полями та простором надихало на точність і спостережливість — якості, які згодом стали основою його наукової кар’єри. Після школи юнак обрав радіотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту, куди вступив і закінчив у 1977 році з відзнакою.
Вже під час навчання Лобур виявив хист до моделювання складних процесів. Перші роки після випуску він працював молодшим науковим співробітником і інженером у науково-дослідній лабораторії №61. Саме тут сформувалася його пристрасть до автоматизації: від ручних розрахунків до створення програмних інструментів, які прискорювали проектування. Цей період став фундаментом для майбутніх відкриттів, адже інженерія 1970–1980-х вимагала не лише знань, а й творчого підходу до обмежених ресурсів.
Перехід від практичної роботи до наукових досліджень відбувся природно. У 1982–1985 роках він обіймав посаду старшого наукового співробітника та завідувача тієї ж лабораторії, накопичуючи досвід, який пізніше ліг в основу кандидатської дисертації.
Освіта, наукові ступені та ключові дисертації
Кандидатську дисертацію «Автоматизація фізико-технологічного моделювання біполярних інтегральних схем при наскрізному проектуванні» Михайло Васильович захистив у 1986 році. Робота присвячена автоматизації процесів, які раніше вимагали ручної праці й тривалих експериментів. Вона дозволила скоротити час розробки мікросхем і підвищити їхню надійність — актуальна тема для тогочасної мікроелектроніки.
Докторська дисертація 2004 року «Методи та моделі для наскрізного проектування вбудованих систем» стала справжнім проривом. Тут Лобур розробив підходи, що поєднують апаратне та програмне забезпечення в єдиному циклі. Наскрізне проектування означає, що ідея проходить через усі етапи — від концепції до готового прототипу — без розривів і повторних переробок. Цей метод сьогодні лежить в основі багатьох сучасних CAD-систем.
Професорське звання він отримав того ж 2004 року, а в 2005-му — офіційно став професором. Ці досягнення не були формальністю: вони відображали реальний вплив на галузь, де його моделі допомагали українським підприємствам конкурувати на міжнародному рівні.
Лідерство в Львівській політехніці: від декана до завідувача кафедри
Кар’єра в університеті розвивалася стрімко. З 1986 по 1992 рік Лобур обіймав посаду заступника декана радіотехнічного факультету. Потім, у 1992–1993 роках, — заступника декана комп’ютерного факультету, а з 1993 по 2001 рік керував цим факультетом як декан. Саме під його керівництвом факультет перетворився на потужний інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій.
З 2000 року і дотепер Михайло Васильович очолює кафедру систем автоматизованого проектування. За цей час колектив зріс до 39 осіб, серед яких дев’ять професорів. Кафедра отримала міжнародне визнання завдяки грантам NAWA, власним програмним продуктам і обладнанню, яке використовують як у навчанні, так і в реальних дослідженнях.
У 2005–2008 роках Лобур також керував Львівським науково-дослідним радіотехнічним інститутом. Цей досвід поєднав академічну науку з промисловістю, дозволивши впроваджувати розробки в реальне виробництво.
Його лідерство — це не лише адміністративна робота, а й створення згуртованої команди, де кожен відчуває свою роль у великому науковому процесі.
Науковий внесок: від VHDL-AMS до MEMS і Industry 4.0
Наукові інтереси Лобура охоплюють VHDL-AMS-проектування — мову опису апаратно-програмних систем, яка дозволяє моделювати аналогові, цифрові та змішані компоненти в одному середовищі. Завдяки його моделям інженери можуть симулювати поведінку майбутнього пристрою ще до фізичного прототипу, економлячи час і кошти.
Особливе місце посідає моделювання мікроелектромеханічних систем (MEMS). Це крихітні механізми, розміром у мікрометри, що поєднують механіку, електроніку та хімію. Лобур і його команда розробляли моделі кантилеверів, гіроскопів, акселерометрів і хімічних сенсорів. Такі пристрої вже застосовують у смартфонах, медичній техніці та автомобілях.
Серед практичних прикладів — моделювання мікротрубок для заміни пошкоджених кровоносних судин чи «лабораторій на чіпі», які дозволяють точно доставляти ліки. Його роботи з генетичними алгоритмами допомагають оптимізувати конструкції, а віртуальне прототипування робить процеси швидшими й точнішими.
У 2024–2025 роках публікації Лобура торкаються інтеграції віртуальної реальності з motion tracking для фізичної реабілітації, удосконалення позиціонування роботизованих пристроїв та моделювання акустичних властивостей приміщень. Це показує, як вчений не відстає від трендів Industry 4.0 — автоматизації виробництва без прямого втручання людини.
Загалом понад 400 наукових праць, шість монографій і навчальні посібники з комп’ютерної графіки в САПР, статистичного моделювання та автоматизації мікроелектронних систем зробили його авторитетом у світі.
Педагогічна діяльність і вплив на покоління інженерів
Лобур не тільки досліджує — він навчає. Під його керівництвом захищено близько 20 кандидатських і кілька докторських дисертацій. Випускники кафедри працюють директорами підприємств, послами, народними депутатами та провідними науковцями за кордоном. Один із перших випускників очолював Закарпатську обласну раду.
Студенти отримують не лише теорію. Вони працюють з 3D-моделюванням, ЧПК-верстатами, реальним обладнанням і міжнародними проєктами. Кафедра зберегла інженерну складову навіть у часи цифрових трансформацій: студенти вчаться розрізняти матеріали, проектувати та тестувати на практиці.
Міжнародні стажування, угоди з понад 30 університетами Європи та участь у конференціях MEMSTECH, CADSM, CSIT роблять освіту конкурентною. Багато викладачів вільно володіють англійською, а молодь активно залучається до грантів.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1977 | Закінчення ЛПІ з відзнакою | Початок кар’єри в радіотехніці |
| 1986 | Захист кандидатської дисертації | Автоматизація моделювання ІС |
| 1993–2001 | Декан комп’ютерного факультету | Створення основи сучасного інституту |
| 2000–дотепер | Завідувач кафедри САПР | Розвиток наукової школи MEMS |
| 2004 | Захист докторської та звання професора | Наскрізне проектування вбудованих систем |
| 2015 | Заслужений діяч науки і техніки України | Визнання державного рівня |
Дані таблиці базуються на офіційних профілях університету та Енциклопедії Сучасної України.
Нагороди, визнання та громадська діяльність
У 2015 році Михайло Васильович отримав почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки України. Серед інших нагород — Doctor honoris causa Донецького національного технічного університету (2013), премія Львівської обласної державної адміністрації та обласної ради видатним ученим (2019), нагрудний знак «За наукові досягнення» (2010), знак Лодзької політехніки «Заслужений для політехніки Лодзької» (2011) та «Відмінник народної освіти України» (1997).
Він був депутатом Львівської міської ради в 1998–2002 роках, поєднуючи науку з громадською діяльністю. Почесні грамоти обласної адміністрації, подяки університету та цінні подарунки підкреслюють його внесок у розвиток регіону.
Як член-кореспондент Академії технологічних наук України та академік Міжнародної академії прикладної радіоелектроніки, Лобур активно бере участь в експертних комісіях Міністерства освіти і науки.
Сучасні дослідження та перспективи на 2026 рік
У останні роки професор Лобур і його команда працюють над проєктами, які безпосередньо впливають на життя людей. Інтеграція віртуальної реальності з технологіями motion tracking допомагає в реабілітації після травм. Моделі позиціонування роботизованих пристроїв роблять автоматизацію точнішою. Дослідження акустичних властивостей приміщень і моделювання теплових процесів у композитах знаходять застосування в екології та енергетиці.
Кафедра продовжує організовувати міжнародні конференції, матеріали яких індексуються в Scopus. Гранти, стажування за кордоном і співпраця з Польщею, Німеччиною, Францією та іншими країнами забезпечують доступ до передового обладнання.
Його підхід — це поєднання фундаментальної науки з практичними завданнями. Від моніторингу здоров’я через MEMS-імпланти до безпілотних систем і робототехніки — Лобур бачить майбутнє, де технології працюють на благо людини без шкоди для довкілля.
Завдяки таким як Михайло Васильович Лобур українська наука не лише тримається на рівні, а й пропонує власні рішення глобальних викликів. Його шлях надихає: від сільського хлопця до провідного фахівця, який формує завтрашній день інженерії.