Міномет M240 — це 240-міліметровий важкий буксируваний міномет радянського виробництва середини XX століття, який одним пострілом здатен завдати нищівного удару по укріпленнях і будівлях. Зі снарядами вагою понад 130 кілограмів та вибуховою начинкою близько 32–34 кг він створює ефект, порівнянний із авіабомбою, і залишається однією з найпотужніших систем свого класу навіть у 2025–2026 роках. В українській армії ці рідкісні гігантські міномети, активовані в підрозділах на кшталт 3-ї окремої штурмової бригади, допомагають ламати глибоко ешелоновані ворожі оборонні лінії в умовах позиційної війни на сході та півдні.
Цей міномет вирізняється казенним заряджанням, жорсткою конструкцією без противідкатних пристроїв та величезною базовою плитою, що вимагає ретельної підготовки позиції протягом 20–25 хвилин. Його бойовий шлях проліг через війни в Афганістані, Сирії, Чечні та Лівані, а тепер — на українських землях, де він знову демонструє руйнівну силу проти фортифікацій. Незважаючи на повільний темп стрільби — один постріл за хвилину — і значні зусилля обслуги з 11 осіб, ефект від кожного снаряда часто перевершує сподівання навіть досвідчених артилеристів.
Для тих, хто тільки починає знайомитися з артилерійськими системами, міномет — це зброя, яка стріляє по крутій навісній траєкторії, ідеально підходячи для ураження цілей за укриттями, на відміну від гармат із прямим наведенням. M240 — екстремальний приклад такого підходу: калібр і маса боєприпасу роблять його майже артилерією особливого призначення для прориву статичних оборон.
Історія створення: від повоєнних завдань до серійного випуску
Розробка 240-мм міномета почалася ще в січні 1944 року за завданням Головного артилерійського управління. Конструкторське бюро в Коломні під керівництвом Бориса Івановича Шавиріна взялося за створення міномета посилення, здатного доповнити наявні 160-мм та 120-мм системи. Дослідні зразки проходили заводські випробування у 1944–1945 роках, а післявоєнні доопрацювання тривали до 1949-го.
У 1950 році міномет прийняли на озброєння, а серійне виробництво розгорнули в 1951 році на заводі № 75 у Юрзі Кемеровської області. До 1958 року виготовили лише 329 одиниць — невелика кількість для радянських масштабів, що підкреслює спеціальний характер зброї. У 1953 році з’явився спеціальний заряд, який довів дальність до 9700 метрів. Жорстка конструкція без противідкатних пристроїв стала свідомим рішенням: інженери зробили ставку на масу та стабільність базової плити замість складних механізмів.
Цей підхід відображав повоєнну філософію радянської артилерії — максимальна руйнівна сила за рахунок калібру та маси снаряда. M240 став логічним продовженням лінійки важких мінометів, але в значно більшому масштабі. Виробництво припинили відносно швидко, проте системи розійшлися по союзниках і залишилися на озброєнні десятиліттями.
Конструкція та технічні характеристики: інженерний велетень
Міномет M240 — це гладкоствольна казнозарядна система на двоколісному лафеті з великою круговою зварною базовою плитою. Ствол завдовжки 534 см (22,25 калібри) встановлений на цапфах у центрі ваги, що дозволяє опускати його до горизонтального положення для заряджання. Жорстке кріплення без противідкатних пристроїв передає всю силу відбою (близько 4300 кН) на ґрунт через плиту, яку додатково утрамбовують землею для стабільності.
Основні параметри виглядають так:
| Параметр | Значення | Примітка |
| Калібр | 240 мм | Гладкоствольний, казнозарядний |
| Вага в бойовому положенні | близько 4150 кг | Статична — близько 3610 кг |
| Вага в похідному положенні | близько 4230 кг | З лафетом і колесами |
| Довжина ствола | 534 см | 22,25 калібри |
| Кути піднесення | від +45° до +80° | Залежить від модифікації |
| Горизонтальне наведення | до 17–18° | Обмежене, потребує повороту лафета |
| Темп стрільби | 1 постріл за хвилину | Обмежений фізичним навантаженням обслуги |
| Час приведення в бойове положення | 20–25 хвилин | Потребує твердого ґрунту |
| Швидкість буксирування | до 40 км/год | Дульною частиною вперед тягачем АТ-Л або подібним |
| Обслуга | 11 осіб | З них 5 — безпосередньо на заряджанні |
Прицільні пристрої — панорамний приціл МП-46 (з 1955 року — модернізований з коліматором К-1) — монтуються безпосередньо на мінометі під час стрільби. Система амортизації захищає їх від відбою. Лафет обладнаний стрілою з лебідками для переведення в похідне положення.
Процес заряджання та підготовка позиції: фізична праця гігантських масштабів
Підготовка M240 до стрільби — це ритуал, що вимагає злагодженої роботи цілої команди. Спочатку обслуга розгортає міномет на обраній позиції: базова плита опускається на ґрунт, ретельно утрамбовується землею для поглинання відбою. Ствол опускається до горизонталі. Снаряд довжиною майже 1,5 метра доставляють на двоколісному візку.
П’ять осіб використовують спеціальні великі щипці-щипці: двоє на кожній ручці піднімають важкий 130-кілограмовий «подарунок», п’ятий стабілізує оперення. Снаряд насувають на напрямну, проштовхують у ствол, закривають казенник поршневим затвором з пластичним обтюратором системи Банжа. Ствол піднімають до потрібного кута піднесення, наводять по азимуту. Весь цикл — від опускання ствола до пострілу — займає значний час, тому реальний темп рідко перевищує один постріл за хвилину, а з часом падає через втому.
Така процедура робить систему вразливою до контрбатарейного вогню, якщо позицію виявлено. Проте раз встановлений, M240 тримається впевнено навіть на неідеальному ґрунті завдяки масі та плиті.
Боєприпаси: від руйнівних фугасних до керованих та спеціальних
Основний боєприпас — 53-Ф-864 та 53-Ф-865 фугасні міни вагою 130,7 кг з вибуховою начинкою близько 32 кг. Один такий снаряд здатен зруйнувати цегляний будинок або серйозно пошкодити польове укріплення. Активно-реактивна міна 3Ф2 важить уже 228 кг і летить до 19 690 метрів.
Існували й керовані міни 3Ф5 комплексу «Смельчак» (близько 134 кг) — лазерне наведення дозволяло вражати точкові цілі з високою точністю, вперше успішно застосовані ще в Афганістані 1985 року. Касетні варіанти (наприклад, 3О8 «Нерпа» з 14 бойовими елементами О-10), запалювальні та в минулому — ядерні (3Б11/3БВ4) — розширювали спектр завдань. Сьогодні в Україні використовують переважно фугасні та активно-реактивні.
Сила вибуху 130-кілограмового снаряда створює зону ураження, що значно перевищує стандартні 120-мм або 81-мм міни. Це не просто «великий міномет» — це інструмент для прориву особливо міцних позицій.
Бойовий шлях: від Голанських висот до українських полів
Перше бойове хрещення M240 отримав у Війні Судного дня 1973 року на озброєнні сирійської армії. Ізраїльтяни прозвали їх «Голіафами» за руйнівну силу проти опорних пунктів на Голанах та під час штурму укріплень на Суецькому каналі.
У радянсько-афганській війні з 1985 року міномети активно застосовували проти моджахедів у Панджшері та Чарикорі. Лазерні «Смельчаки» дозволяли знищувати фортеці буквально за 12–15 хвилин кількома пострілами. В Чечні та під час громадянської війни в Сирії (з 2012 року) система знову проявила себе в міських боях — зокрема під Хомсом та в околицях Дамаска, де фіксували застосування касетних активно-реактивних снарядів.
У російсько-українській війні перші згадки про використання M240 українськими силами з’явилися восени 2022 року на південному фронті. У березні 2025 року 3-та окрема штурмова бригада опублікувала відео стрільби — система надійшла на озброєння роти вогневої підтримки. Декілька одиниць, ймовірно зі старих запасів або можливого румунського походження (Румунія отримувала такі міномети в 1971 році), стали несподіваним, але ефективним інструментом проти ворожих фортифікацій у Донецькій області та на інших напрямках.
Порівняння з іншими мінометними системами
| Система | Калібр | Вага снаряда | Макс. дальність | Темп стрільби | Мобільність |
| M240 | 240 мм | 130 кг | 9,7 км (до 20 км) | 1 постріл/хв | Буксируваний, низька |
| 2S4 «Тюльпан» | 240 мм | 130 кг | ~18–20 км | ~1 постріл/хв | Самохідний, вища |
| 2S12 «Сані» / M120 | 120 мм | ~16 кг | 7–9 км | 10–15 пострілів/хв | Буксируваний / самохідний |
| M252 (США) | 81 мм | ~4 кг | 5,7 км | до 30 пострілів/хв | Переносний / буксируваний |
M240 поступається в мобільності та темпі, зате радикально перевершує за одиничним ефектом удару. Це зброя не для маневрової війни, а для прориву особливо міцних позицій.
Переваги, недоліки та реалії експлуатації сьогодні
Серед переваг — неперевершена руйнівна сила одного снаряда, сильний психологічний ефект на противника та здатність вражати цілі за укриттями на значній відстані. У позиційній війні, де ворог закопується в бетон і багаторівневі бункери, такий «молот» стає незамінним доповненням до дронів та РСЗВ.
Недоліки очевидні: низький темп, тривала підготовка позиції, обмежена дальність порівняно з гарматами, висока витрата фізичних сил обслуги та логістична складність (важкі снаряди, потреба в тягачах та додаткових машинах). У 2025–2026 роках експлуатація 70-річних систем вимагає ретельного технічного обслуговування, пошуку боєприпасів та адаптації тактики під сучасні засоби розвідки.
Попри все, M240 довів, що навіть «музейні» зразки радянської епохи можуть знайти своє місце на фронті, коли потрібна максимальна концентрація сили на конкретній ділянці. Для початківців це нагадування: у військовій справі іноді старі рішення в новому контексті стають несподівано ефективними. Для просунутих читачів — приклад того, як конструктивні компроміси 1950-х років досі впливають на тактику 2020-х.