Борис Пісторіус обіймає посаду федерального міністра оборони Німеччини з січня 2023 року й залишається на ній навіть після зміни канцлера. Він став символом прагматичного повороту Берліна від десятиліть обмеженого фінансування армії до масштабного переозброєння. Його діяльність безпосередньо впливає на здатність Європи стримувати агресію та підтримувати партнерів, зокрема Україну.
Посада міністра оборони у Федеративній Республіці Німеччина поєднує політичну відповідальність члена уряду з оперативним командуванням збройними силами в мирний час. У разі оголошення стану оборони повноваження переходять до канцлера, але саме міністр щодня ухвалює рішення про закупівлі, навчання, дислокацію частин і розвиток нових можливостей. Пісторіус реалізує цю роль у період, коли Німеччина вперше за десятиліття формує власну військову стратегію, а не лише виконує рекомендації НАТО.
У 2026 році Бундесвер налічує близько 186 тисяч активних військових і понад 81 тисячу цивільних фахівців, а оборонний бюджет сягнув 108 мільярдів євро. За планами, до середини 2030-х років загальна чисельність готових до бою сил має зрости до 460 тисяч осіб. Ці цифри відображають не просто зростання, а фундаментальну зміну підходу до оборони континенту.
Шлях Бориса Пісторіуса до найвищої оборонної посади
Борис Людвіг Пісторіус народився 14 березня 1960 року в Оснабрюку. У 1980–1981 роках він пройшов строкову службу в зенітно-ракетному полку Бундесверу. Цей короткий досвід дав йому практичне уявлення про армійське життя, яке пізніше стало в пригоді на посаді міністра. Після вивчення права він будував кар’єру в Нижній Саксонії: очолював місто Оснабрюк як бургомістр, а з 2013 року обіймав посаду міністра внутрішніх справ і спорту федеральної землі. Там він прославився жорсткою позицією щодо ісламського екстремізму, організованої злочинності та правого радикалізму.
Призначення Пісторіуса федеральним міністром оборони в січні 2023 року стало несподіванкою для багатьох. Попередниця Крістіне Ламберт подала у відставку після низки скандалів і критики за недостатню підтримку України. Пісторіус, який не належав до близького кола тодішнього канцлера Олафа Шольца, отримав посаду завдяки репутації рішучого керівника. Після перемоги Фрідріха Мерца на виборах 2025 року він залишився єдиним міністром з попереднього кабінету. Це підкреслює його здатність працювати в різних коаліціях і зберігати довіру як у лівоцентристських, так і в консервативних колах.
Конституційні повноваження та реальна вага посади
Згідно з Основним законом Німеччини, у мирний час федеральний міністр оборони є найвищим командиром збройних сил. Він віддає накази про проведення навчань, введення нових зразків озброєння, закриття або відкриття гарнізонів. Саме він відповідає за цивільний персонал міністерства та всі адміністративні структури Бундесверу. У випадку оголошення стану оборони ( Verteidigungsfall ) командування переходить до канцлера, але до цього моменту саме міністр формує готовність армії.
Пісторіус активно використовує ці повноваження. Він регулярно відвідує частини, спостерігає за навчаннями та особисто ухвалює рішення про закупівлі систем протиповітряної оборони чи далекобійних ракет. Такий стиль відрізняється від попередників, які частіше діяли через бюрократичні механізми. Його підхід поєднує політичну відповідальність перед Бундестагом і Bundestag з оперативною гнучкістю.
Від повоєнного пацифізму до «Zeitenwende»: історичний контекст
Після 1945 року Німеччина десятиліттями будувала ідентичність навколо відмови від мілітаризму. Перший міністр оборони Теодор Бланк у 1955 році починав майже з нуля — створював армію в умовах жорсткого контролю союзників. У роки холодної війни Бундесвер розвивався як частина НАТО, орієнтований на територіальну оборону Центральної Європи. Після об’єднання країни та закінчення холодної війни чисельність військ скоротили, а акцент змістили на місії за кордоном.
Поворотним моментом стала промова канцлера Шольца у лютому 2022 року — так звана Zeitenwende. Російське повномасштабне вторгнення в Україну змусило Берлін визнати, що мир на континенті більше не гарантований. Спеціальний фонд у 100 мільярдів євро та поступове збільшення регулярного бюджету стали інструментами реалізації цієї зміни. Пісторіус прийняв естафету саме тоді, коли попередні зусилля виявилися недостатніми, і почав прискорювати процеси.
Нова військова стратегія 2026 року: «Відповідальність за Європу»
У квітні 2026 року Пісторіус представив першу в історії Німеччини самостійну військову стратегію під назвою «Відповідальність за Європу». Документ визначає, як Бундесвер має воювати в умовах сучасних загроз, і поєднує три рівні: короткострокове посилення оборони, середньострокове нарощування можливостей та довгострокове досягнення технологічної переваги.
Ключові цілі стратегії відображає таблиця:
| Параметр | Стан на початок 2026 року | Ціль до середини 2030-х |
|---|---|---|
| Активний особовий склад | близько 186 000 | 260 000 |
| Готові резервісти | 60–70 000 | 200 000 |
| Загальна чисельність бойових сил | близько 270 000 | 460 000 |
| Оборонний бюджет | 108,2 млрд євро | подальше зростання |
Стратегія також передбачає масштабну програму дебюрократизації — 153 конкретні заходи, серед яких оцифрування процесів, впровадження штучного інтелекту для рутинних завдань та автоматичне припинення дії застарілих внутрішніх інструкцій. Офіцери скаржилися, що для розгортання навіть невеликого підрозділу доводилося оформлювати тисячі сторінок документів. Нова політика має це змінити.
Підтримка України: від мільярдів допомоги до спільних розробок
Німеччина під керівництвом Пісторіуса послідовно нарощує допомогу Україні. Загальна вартість переданих систем та боєприпасів уже перевищує кілька мільярдів євро. У 2026 році акцент змістився на довгострокові рішення: спільне виробництво наземних роботизованих комплексів, передачу сотень ракет класу «повітря–повітря» зі складів Бундесверу та укладення угод щодо розробки нових систем протиповітряної оборони, здатних протидіяти балістичним ракетам.
На засіданні Контактної групи у форматі «Рамштайн» у червні 2026 року Пісторіус заявив, що Берлін продовжить адаптувати підтримку до реальних потреб українського війська. Німеччина також виділяє додаткові кошти на посилення української ППО та бере участь у навчанні українських військових. Така співпраця виходить за межі простої передачі озброєння — вона створює основу для технологічного партнерства, яке зміцнює обороноздатність обох країн.
Виклики на шляху до найсильнішої армії Європи
Попри амбіції, Пісторіус стикається з серйозними перешкодами. Набір нових військових відбувається повільніше, ніж планувалося. Уряд спочатку покладається на добровільну службу та стимулюючі заходи, але закон про військову службу, ухвалений на початку 2026 року, передбачає можливість повернення до обов’язкового призову як запасного варіанту. Суспільство досі не повністю сприйняло ідею великої армії — дебати в Бундестазі та в лавах самої Соціал-демократичної партії залишаються гострими.
Бюрократія та застарілі процеси досі гальмують швидкість реформ. Пісторіус відкрито говорить про необхідність «викинути факс-машини» з армійських кабінетів і прискорити закупівлі. Водночас Німеччина має виконувати зобов’язання перед НАТО на східному фланзі, зокрема утримувати бригаду в Литві, та балансувати відносини зі Сполученими Штатами, які у 2026 році розгортають на німецькій території далекобійні ракети.
Глобальний вимір німецької оборонної політики
Пісторіус активно розвиває партнерства за межами Європи. Німеччина бере участь у спільних навчаннях в Індо-Тихоокеанському регіоні, поглиблює співпрацю з Австралією, Японією та Сінгапуром. Міністр неодноразово підкреслював, що в світі, де конкурують великі держави, односторонні дії не принесуть довгострокового успіху. На Мюнхенській конференції з безпеки 2026 року він застеріг Вашингтон від політики «кожен сам за себе».
У Європі Німеччина прагне стати опорою колективної оборони. Збільшення бюджету та чисельності військ дозволяє Берліну брати на себе більшу відповідальність у рамках НАТО, зменшуючи залежність від американських гарантій. Це змінює баланс сил на континенті та створює нові можливості для координації з партнерами, які, як і Україна, борються за своє право на безпеку.
Пісторіус продовжує регулярно відвідувати частини Бундесверу, брати участь у міжнародних зустрічах та коригувати плани відповідно до динаміки загроз. Його стиль — поєднання жорсткості в питаннях готовності армії з дипломатичною гнучкістю — визначає обличчя німецької оборонної політики в 2026 році та на найближчі роки.