П’ятий президент України Петро Порошенко опинився в епіцентрі найгострішої політико-правової драми сучасної України. Санкції Ради національної безпеки і оборони, запроваджені в лютому 2025 року, судовий процес, що розтягнувся на півтора року, і рішення Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 10 липня 2026 року поставили під питання не лише його особисті права, а й саму природу політичної конкуренції в умовах воєнного стану. Офіційна влада наголошує на загрозах нацбезпеці, тоді як Порошенко та його команда називають усе політичним переслідуванням і спробою усунути лідера опозиції від публічного простору. У центрі конфлікту — питання, чи може колишній глава держави, народний депутат і лідер парламентської фракції зберігати повноцінне право на участь у владі, коли проти нього діють безстрокові обмеження.
Ключові факти, підтверджені кількома незалежними джерелами, свідчать: Центральна виборча комісія офіційно визнала, що персональні санкції не є юридичною підставою для відмови в реєстрації кандидата на президентських виборах. Водночас Верховний Суд відмовив у скасуванні самих санкцій, хоча двоє суддів колегії висловили окремі думки про відсутність належних доказів. Ця суперечність створює унікальну правову ситуацію, коли формальне право існує, але практична можливість його реалізувати під великим сумнівом.
Адвокати Порошенка вже оскаржили рішення у Великій Палаті Верховного Суду та звернулися до Європейського суду з прав людини й Комітету ООН з прав людини. Сам політик наголошує: справа стосується не лише нього, а й верховенства права для кожного громадянина України.
Як з’явилися санкції і що вони реально означають
У лютому 2025 року Рада національної безпеки і оборони ухвалила рішення, яке президент Володимир Зеленський увів у дію указом №81/2025. До списку потрапили Петро Порошенко, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов, Костянтин Жеваго та Віктор Медведчук. Обмеження включають блокування активів, заборону економічної діяльності, позбавлення державних нагород, обмеження на користування радіочастотним спектром і навіть заборону набувати землю. Санкції є безстроковими.
Офіційна версія, яку озвучували в Кабінеті міністрів і РНБО, спиралася на кілька епізодів. Серед них — кримінальне провадження про державну зраду щодо закупівлі вугілля з окупованих територій через «Центренерго» у 2014–2015 роках, участь у створенні Партії регіонів, робота міністром закордонних справ під час підготовки Харківських угод 2010 року, а також бізнес-активи в Росії (липецька фабрика «Рошен» і «Севморзавод» у Криму). Зеленський публічно говорив про «мільярди», які нібито виводилися під час війни, і називав Порошенка та Медведчука «партнерами в цьому кейсі».
Порошенко від самого початку назвав рішення антиконституційним і політично мотивованим. Він підкреслював, що на момент запровадження санкцій жодна з кримінальних справ не завершилася обвинувальним вироком, а докази, на які посилалася влада, базувалися переважно на одному листі Державної служби фінансового моніторингу. У суді з’ясувалося, що в первинному тексті указу була помилка в ідентифікаційному коді Порошенка, яку згодом намагалися «технічно» виправити поза встановленою процедурою.
Найбільш промовистим стало те, що санкції проти Порошенка запровадили саме за поданням Кабінету міністрів, а не СБУ, як щодо інших фігурантів. Це підкреслило політичний, а не суто безпековий характер рішення.
Судовий марафон: півтора року боротьби і окремі думки суддів
Позов Порошенка до президента Зеленського про скасування санкцій розглядав Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду. Процес, який за законом мав тривати близько восьми тижнів, розтягнувся на сімнадцять місяців. Були численні перенесення через хвороби суддів, уточнення документів і відпустки.
10 липня 2026 року колегія з п’яти суддів відмовила в задоволенні позову. Рішення набрало законної сили після закінчення строку на апеляцію. Однак двоє суддів — головуюча Олеся Радишевська та колишній голова Касаційного адміністративного суду Михайло Смокович — висловили окремі думки. Радишевська прямо зазначила, що рішення не має належного фактичного підґрунтя, а відповідач не надав сукупності конкретних, точних і послідовних доказів. Вона послалася на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою навіть у воєнний час санкційні укази підлягають повноцінному судовому контролю.
Адвокати Ілля Новіков та Ігор Головань заявили, що рішення ухвалювалося під тиском, частина мотивувальної частини засекречена під грифом «для службового користування», а справжні підстави для санкцій так і не були розкриті. Вони вже подали скаргу до Великої Палати Верховного Суду та готують звернення до ЄСПЛ і Комітету ООН з прав людини.
У своїй заяві від 24 липня 2026 року Петро Порошенко підкреслив: «Цей кейс не про Порошенка — він про верховенство права для кожного українця. Якщо так легко можна запровадити санкції проти громадян України, то де гарантії, що влада не захоче зняти з виборів інших конкурентів?»
Чи має Порошенко право балотуватися?
Парадокс ситуації полягає в тому, що формально право на участь у виборах у Порошенка збереглося. У березні 2025 року голова Центральної виборчої комісії Олег Діденко прямо заявив: у Конституції та Виборчому кодексі немає підстав для відмови в реєстрації кандидата через персональні санкції. Він уточнив, що санкції можуть ускладнити ведення кампанії (зокрема через блокування фінансів), але не скасовують саме право балотуватися.
Це створює цікаву правову конструкцію. З одного боку — безстрокові обмеження на економічну діяльність і активи. З іншого — відсутність прямої заборони на політичну участь. У практиці інших країн подібні санкції часто стають інструментом усунення опонентів від виборчого процесу. В Україні ж поки що лінія проходить саме тут: право існує на папері, але його реалізація залежить від того, чи зможе кандидат фінансувати кампанію і чи не заблокують його рахунки в процесі.
| Аспект | Позиція влади | Позиція Порошенка та адвокатів |
|---|---|---|
| Підстави санкцій | Загрози нацбезпеці, зв’язки з РФ, економічні злочини | Політичне переслідування, відсутність доказів |
| Судовий контроль | Указ президента має дискреційний характер | Має підлягати повному судовому контролю за стандартами ЄСПЛ |
| Право на вибори | Формально не заборонено, але санкції впливають на діяльність | Пряме обмеження політичних прав опозиції |
Дані таблиці зібрані на основі публічних заяв РНБО, указу президента та матеріалів судового розгляду (pravda.com.ua, suspilne.media).
Узурпація влади чи необхідні обмеження воєнного часу?
Порошенко неодноразово з трибуни Верховної Ради та в публічних заявах звинувачував Офіс президента в узурпації влади. Він стверджує, що воєнний стан використовується не лише для оборони, а й для побудови авторитарного режиму: обмеження ролі парламенту, тиск на опозицію, цензура в медіа, знищення місцевого самоврядування. У квітні 2025 року він прямо сказав, що «неограниченна влада Офісу над парламентарями — це принизливо для всієї України».
Водночас сам Порошенко неодноразово підтверджував легітимність президента Зеленського. У лютому 2025 року з трибуни Ради він заявив, що політична сила «Європейська солідарність» не ставить під сумнів легітимність української влади, включно з президентом. Він назвав наратив про «нелегітимність» путінським і закликав до єдності.
Ця позиція важлива. Вона відрізняє критику концентрації влади від спроб підірвати державні інститути. Порошенко наполягає: можна і треба вимагати парламентського контролю, відповідальності уряду, прозорості кадрових рішень, але без дестабілізації країни під час війни.
У практиці європейських демократій обмеження прав опозиції під час надзвичайних ситуацій завжди викликають підвищену увагу міжнародних інституцій. Саме тому адвокати Порошенка так активно апелюють до ЄСПЛ і Комітету ООН.
Що це означає для майбутнього української політики
Справа Порошенка стала лакмусовим папірцем для якості української демократії у воєнний час. Якщо санкції, запроваджені без вироку суду і на підставі одного листа, залишаються чинними, виникає прецедент. Завтра подібні обмеження можуть торкнутися будь-якого політика, бізнесмена чи громадського активіста, якого влада вважатиме «незручним».
Водночас сам факт, що Порошенко продовжує працювати в парламенті, виступати, передавати дрони на фронт і публічно критикувати владу, свідчить: повного політичного «обнулення» не відбулося. Його фракція «Європейська солідарність» залишається однією з небагатьох опозиційних сил, що має реальну присутність у Верховній Раді.
Для звичайного громадянина ця історія важлива тим, що показує межі можливого. Право на владу — це не абстрактна філософська категорія. Це конкретна можливість брати участь у виборах, критикувати владу, мати доступ до суду і не боятися, що завтра твої рахунки заблокують без вироку. Коли ця можливість звужується для одного, вона звужується для всіх.
Подальший розвиток подій залежатиме від рішення Великої Палати Верховного Суду та позиції міжнародних інституцій. Поки що Україна стоїть на роздоріжжі: або збереже мінімальні стандарти політичної конкуренції навіть під час війни, або дозволить воєнному стану стати зручним інструментом для усунення будь-якої опозиції. Історія з правом на владу Порошенка — лише найбільш видимий епізод цієї боротьби.