Станом на початок 2026 року за кордоном через війну перебуває близько 5,6 мільйона українців — це оцінка Центру економічної стратегії, яка стала орієнтиром для більшості аналітиків. Чистий відтік через підконтрольні пункти пропуску за чотири роки повномасштабного вторгнення сягнув 3,1 мільйона осіб, а дані УВКБ ООН фіксують глобально до 5,9 мільйона зареєстрованих біженців. Різниця між цифрами пояснюється різними методиками: прикордонники рахують фізичні перетини, міжнародні організації — статус захисту, включно з маршрутами через треті країни.
Ці мільйони — не просто статистика. Це матері, які везли дітей у невідомість, молоді спеціалісти, що шукали роботу, і цілі родини, які намагалися зберегти життя. Темпи виїзду сповільнилися, але кожен, хто залишився за межами, залишає в Україні порожню квартиру, незайняте робоче місце і ще одну тріщину в демографічній тканині країни.
Історичний шар міграції додає глибини: до 2022 року за кордоном уже жило кілька мільйонів українців трудової хвилі. Війна лише прискорила і змінила характер руху — з економічного на вимушений.
Хвилі української міграції: від заробітчанства до масового порятунку
Українська еміграція ніколи не була однорідною. У 1990-х і 2000-х домінуючим мотивом була робота: Польща, Італія, Португалія, Чехія приймали будівельників, доглядальниць, водіїв. За різними оцінками, до 2014 року за межами країни постійно або сезонно перебувало 3–5 мільйонів громадян. Після анексії Криму і початку війни на Донбасі додалося внутрішнє переміщення і нова зовнішня хвиля — сотні тисяч людей шукали безпеки в Європі та далі.
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року відкрило шлюзи. Перші тижні нагадували стрімкий потік: жінки з дітьми, літні люди, студенти. Кордони з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією працювали цілодобово. За перший рік чистий відтік через підконтрольні пункти склав близько 2,2 мільйона — це 72 % від усієї чотирирічної цифри неповернень. Потім хвиля пішла на спад, але не зникла. 2023-й приніс відносну стабілізацію, 2024-й — новий сплеск через енергетичні удари (443 тисячі чистого виїзду), а 2025-й уже показав помітне сповільнення.
За даними Державної прикордонної служби, у 2025 році з України виїхало 16,1 мільйона громадян, а повернулося 15,8 мільйона — різниця становила 290,3 тисячі осіб. Це в півтора раза менше, ніж роком раніше.
Такий ритм — то прискорення, то затишшя — відображає не лише військову ситуацію, а й адаптацію людей. Багато хто вже має житло, роботу, школу для дітей за кордоном. Інші їздять туди-назад, підтримуючи родичів і бізнес в Україні.
Офіційна статистика перетинів кордону та чистий відтік
Прикордонна служба фіксує кожен перетин. Кумулятивно з початку повномасштабної війни до кінця 2025 року на виїзд зареєстровано понад 60,4 мільйона перетинів, на в’їзд — 56,3 мільйона. Різниця — понад 4 мільйони — приблизно відповідає тим, хто не повернувся через західні та південно-західні пункти. Окремо аналітики додають близько 277 тисяч осіб, які дісталися Європи транзитом через територію Росії чи Білорусі.
Ось як виглядала динаміка чистого відтоку за роками (дані Держприкордонслужби та аналітики Opendatabot):
| Рік | Виїздів громадян (млн) | Чистий відтік (тис.) | Ключова особливість |
|---|---|---|---|
| 2022 | понад 10 | ~2200 | Перша масова хвиля, 72 % усіх неповернень |
| 2023 | ~12 | ~400 | Стабілізація після початкового шоку |
| 2024 | ~15 | 443 | Піки через блекаути та обстріли |
| 2025 | 16,1 | 290 | Сповільнення, більше кругових поїздок |
Джерела даних: Державна прикордонна служба України, аналітика Opendatabot.
Важливо розуміти: більшість перетинів — тимчасові. Люди їздять навідати родичів, вирішити справи з документами, відпочити. Саме тому загальна кількість виїздів зростає, а чистий відтік зменшується. У 2025 році кордон перетинали в середньому 2,7 мільйона разів на місяць — більше, ніж у попередні роки.
Оцінки міжнародних організацій і аналітичних центрів
Центр економічної стратегії у п’ятій хвилі дослідження (січень 2026) назвав цифру 5,6 мільйона українських біженців за кордоном. З них 4 мільйони виїхали через західні кордони, близько 0,3 мільйона — транзитом через Росію чи Білорусь, а ще 1,3 мільйона, за оцінками ООН, перебувають у Росії та Білорусі (ці дані не оновлювалися з 2023 року і залишаються найменш прозорими).
УВКБ ООН на кінець 2025 — початок 2026 фіксувало глобально близько 5,7–5,9 мільйона біженців з України. У країнах ЄС статус тимчасового захисту мають понад 4,3 мільйона осіб (статус продовжено до березня 2027 року). Різниця між оцінками виникає через те, що одні джерела враховують лише зареєстрованих під тимчасовим захистом, інші — усіх, хто виїхав і не повернувся, включно з тими, хто отримав інші форми легального перебування.
Омбудсман Дмитро Лубінець на початку 2026 року озвучив ще одну цифру: на консульському обліку МЗС перебуває близько 8,5 мільйона громадян, а реальна кількість тих, хто виїхав, може сягати 11 мільйонів. Ця оцінка включає і довоєнну діаспору, і тих, хто не став на облік.
Найбільш обережний і водночас найбільш цитовані аналітиками орієнтир — 5,6 мільйона воєнних біженців станом на січень 2026 року за розрахунками Центру економічної стратегії.
Куди саме виїхали українці: географія розселення
Європа прийняла левову частку. Німеччина і Польща стали двома головними центрами тяжіння.
| Країна | Орієнтовна кількість | Частка серед біженців у Європі | Особливості |
|---|---|---|---|
| Німеччина | 1,2–1,34 млн | 23–29 % | Найбільше молоді до 35 років, сильна соціальна підтримка |
| Польща | 0,97–1 млн | 19,5–23 % | Близькість, родинні зв’язки, легший в’їзд |
| Чехія | ~0,39–0,4 млн | ~9 % | IT, промисловість, висока зайнятість |
| Інші країни ЄС + Велика Британія, Канада, США | понад 2 млн | решта | Різні програми захисту та діаспори |
Джерела: Центр економічної стратегії, дані Євростату та УВКБ ООН.
Німеччина приваблює молодь можливостями освіти і роботи. Польща залишається «першою зупинкою» завдяки мовній близькості та родинним мережам. Чехія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Ірландія — наступні за популярністю. За межами Європи помітні громади в Канаді та США, де діяли спеціальні програми прийому.
Портрет сучасного українського біженця
Дослідження Центру економічної стратегії малює чітку картину. Дорослі жінки становлять 40 % усіх біженців, діти до 18 років — 31 %, дорослі чоловіки — 29 % (їхня частка за рік зросла з 27 %). 66 % — люди працездатного віку. Понад половина — молодші 35 років. Більшість вихідці зі східних і південних областей, а також з великих міст: Київ, Харків, Дніпро, Одеса.
Окремий тривожний тренд 2025 року — виїзд чоловіків 18–22 років. Після відкриття кордонів для цієї категорії в серпні–листопаді чистий відтік склав майже 100 тисяч осіб — третина всіх міграційних втрат року. Це майже кожен сьомий чоловік відповідного віку.
Багато хто вже інтегрувався: 1,7 мільйона дорослих біженців (без урахування Росії та Білорусі) працюють на ринках праці приймаючих країн. Водночас частина залишається вразливою — низькі зарплати, тимчасові контракти, мовний бар’єр.
Чому темпи виїзду сповільнилися, але втрати все одно болючі
Сповільнення 2025 року має кілька причин. По-перше, більшість тих, хто міг і хотів виїхати в перші хвилі, уже зробив це. По-друге, частина людей повернулася або налагодила кругові поїздки. По-третє, війна триває, але звикання і втома від переїздів теж відіграють роль.
Проте кожен новий чистий відтік — це втрата. Молодь виїжджає, старші частіше повертаються. Це змінює вікову структуру населення України. Школи в малих містах порожніють, лікарні відчувають брак кадрів, будівельна галузь і IT шукають спеціалістів.
Економічний ефект подвійний. З одного боку, грошові перекази від тих, хто працює за кордоном, підтримують родини в Україні. З іншого — країна втрачає робочу силу і податкову базу. За оцінками Центру економічної стратегії, неповернення 2,1–3 мільйонів осіб може коштувати економіці від 2 % до 10 % ВВП щороку залежно від сценарію.
Чи повернуться українці додому і за яких умов
43 % опитаних біженців декларують намір повернутися. 36 % кажуть, що не планують або навряд чи повернуться. Наміри стабілізувалися порівняно з попередніми хвилями опитувань. Майже 80 % тих, хто хоче повернутися, чекають закінчення війни і відновлення цивільної авіації.
Центр економічної стратегії моделює три сценарії після завершення бойових дій (без урахування Росії та Білорусі):
- оптимістичний — повернеться 2,2 мільйона, за кордоном залишиться 2,1 мільйона;
- базовий — повернеться 1,6 мільйона, залишиться 2,7 мільйона;
- песимістичний — повернеться 1,3 мільйона, залишиться 3,0 мільйона.
Найвища готовність повернутися — у тих, хто тікав безпосередньо від бойових дій. Найнижча — у тих, хто вже побудував нове життя, має роботу і дітей у школах за кордоном. Польща демонструє вищу схильність до повернення, ніж Німеччина — ймовірно, через близькість і родинні зв’язки.
Після закінчення тимчасового захисту в березні 2027 року частина людей шукатиме інші легальні статуси, частина розглядатиме повернення, а хтось залишиться в сірій зоні. Державна політика повернення — житло, робота, безпека, освіта — стане вирішальною.
Сьогодні мільйони українців живуть між двома світами: один — рідний, поранений, другий — новий, ще не до кінця свій. Кожна родина вирішує по-своєму. Хтось уже купив квиток назад. Хтось чекає. Хтось будує життя там, де зараз є світло і тиша. Цифри 5,6 мільйона і 3,1 мільйона — це не крапка. Це точка, з якої починається довга розмова про те, як країна зможе зібрати своїх людей назад.