Тор-М2 — це сучасний російський зенітно-ракетний комплекс (ЗРК) малої дальності, створений для захисту військ і об’єктів від літаків, вертольотів, крилатих ракет, плануючих бомб та особливо безпілотників на висотах від 10 метрів до 10–12 кілометрів. Його бойова машина несе 16 ракет 9М338, здатна виявляти до 48 цілей одночасно, супроводжувати 10–24 з них і вражати до чотирьох одночасно з часом реакції близько 4,8–5 секунд. Комплекс працює в будь-яку погоду вдень і вночі, має високу стійкість до перешкод і, що найважливіше для сучасної війни, може вести вогонь на ходу, супроводжуючи бронеколони.
Ключова особливість Тор-М2 — це еволюція від радянського «Тора» 1980-х років до системи, адаптованої під реалії 2020-х, де головною загрозою стали масовані рої дешевих дронів. Бойова машина на гусеничному шасі важить близько 30–37 тонн, екіпаж складається з трьох осіб, а час приведення в бойову готовність — до трьох хвилин. У 2025–2026 роках Росія активно модернізує комплекс під протидію безпілотникам і розгортає морську версію Тор-М2КМ у серійне виробництво для флоту.
Тор-М2 не просто «збиває цілі» — він формує щільну зону прикриття над конкретною ділянкою фронту чи об’єктом, інтегруючись у загальну систему ППО. Його радіолокаційна станція виявлення працює в сантиметровому діапазоні, а станція наведення забезпечує точне супроводження навіть малопомітних цілей з ефективною поверхнею розсіювання від 0,05 м². У реальних боях комплекс показав здатність працювати в умовах інтенсивного радіоелектронного протидії, хоча практика 2022–2026 років виявила й вразливості до атак FPV-дронів та інших засобів.
Історія створення: від радянського задуму до сучасного щита
Розробка сімейства «Тор» почалася в 1970-х роках у Науково-дослідному електромеханічному інституті (NIEMI) за постановою радянського керівництва. Головним конструктором став В. П. Єфремов. Перший варіант 9К330 «Тор» прийняли на озброєння в 1986 році. Він замінив старіші системи на рівні дивізії, забезпечуючи захист від низьколітаючих цілей у складних умовах.
У 1990-х з’явився Тор-М1 з удосконаленою ракетою 9М331, можливістю уражати дві цілі одночасно та кращими характеристиками на малій висоті. Наступний крок — Тор-М2 (9К332), роботи над яким активізувалися близько 2008 року. Комплекс прийняли на озброєння приблизно 2016-го. Головні зміни: подвоєний боєкомплект до 16 ракет 9М338К, можливість стрільби на ходу, покращена автоматика та нові радари з вищою стійкістю до перешкод.
Виробництво зосереджене на Іжевському електромеханічному заводі «Купол» (входить до «Алмаз-Антей»). Кожна модернізація відповідала на виклики часу: від захисту від крилатих ракет у 1980-х до протидії масовим атакам дронів у 2020-х. Сьогодні Тор-М2 — це не просто оновлена радянська система, а платформа, яку Росія активно допрацьовує за результатами бойового досвіду.
Як працює Тор-М2: радари, ракети та автоматика
Бойова машина 9А331М2 поєднує станцію виявлення цілей (СОЦ), станцію наведення (СН), пускову установку та систему управління. СОЦ сканує простір по колу, виявляє до 48 цілей на дальності до 32 км. Вона розрізняє типи загроз і передає дані на СН, яка супроводжує найнебезпечніші.
Ракети 9М338К запускаються вертикально з транспортно-пускових контейнерів. Після холодного викиду на висоту близько 20 метрів розкриваються стабілізатори, вмикається твердопаливний двигун. Ракета розвиває швидкість до 1000 м/с і маневрує з перевантаженнями до 30g. Наведення — інерціальне на початковій ділянці з подальшим радіокомандним коректуванням від бойової машини. Бойова частина розрахована на ураження високоточних цілей, включаючи малорозмірні дрони.
Автоматика дозволяє екіпажу працювати в режимі «вогонь і забув» для кількох цілей одночасно. Система «свій-чужий» зменшує ризик помилок. Для початківців важливо зрозуміти: Тор-М2 не «бачить» все небо планети — він створює локальний «купол» радіусом 15–16 км, ідеальний для прикриття колон, аеродромів, штабів чи важливих об’єктів інфраструктури.
Ключова характеристика, що вирізняє Тор-М2 серед багатьох систем ППО, — здатність вести вогонь безпосередньо під час руху бойової машини. Це дозволяє не зупиняти колону для відбиття атаки і зберігати темп наступу чи відходу.
Варіанти комплексу: від гусениць до кораблів
Сімейство Тор-М2 включає кілька модифікацій, адаптованих під різні умови.
- Тор-М2Е — базова експортна версія на гусеничному шасі.
- Тор-М2К — на колісному шасі (наприклад, МЗКТ), зручніша для доріг і менш вимоглива до місцевості.
- Тор-М2КМ — модульна версія в контейнері вагою близько 15 тонн. Її можна встановлювати на кораблі, вантажівки, дахи будівель чи стаціонарні платформи. З 2025 року Росія запустила серійне виробництво морської версії для ВМФ, враховуючи досвід Чорного моря.
- Тор-М2DT — арктична версія на дволанковому транспортері ДТ-30 «Витязь». Призначена для роботи при температурах до -50°C. Росія має близько 9 таких машин станом на 2025 рік.
Морська Тор-М2КМ вирішує проблему захисту кораблів від дронів і крилатих ракет без необхідності глибокої перебудови судна. Модуль можна поставити на вертолітний майданчик чи палубу за кілька днів.
Бойове застосування та реалії 2022–2026 років
У війні в Україні Тор-М2 активно використовує російська сторона для прикриття військ і об’єктів. Російські джерела заявляють про високу ефективність проти дронів, крилатих ракет та авіації. Комплекс здатен збивати цілі, що летять на швидкості до 700–1000 м/с, і працювати в умовах щільного радіоелектронного протиборства.
Однак практика показала й іншу сторону. Українські сили безпілотних систем неодноразово уражали російські Тор-М2, включаючи арктичні Тор-М2DT та модульні Тор-М2КМ. За відкритими даними, за 2025–2026 роки зафіксовано десятки випадків знищення або пошкодження цих комплексів FPV-дронами, дронами з бойовою частиною 50–60 кг та іншими засобами. Вартість одного Тор-М2 оцінюють у 25–50 мільйонів доларів, що робить кожну втрату чутливою.
Це не означає, що комплекс неефективний. Це демонструє загальну тенденцію сучасної війни: навіть найкращі системи ППО вразливі до масованих атак дешевих, численних і маневрених дронів, якщо немає глибокої ешелонованої оборони та активної боротьби з дронами-розвідниками. Росія реагує модернізаціями — новими ракетами меншого калібру проти дронів та покращеною автоматикою.
Переваги та обмеження: чесний погляд
Переваги Тор-М2:
- Висока мобільність і можливість стрільби на ходу.
- Великий боєкомплект (16 ракет) і швидке перезаряджання модулями.
- Відмінна робота проти низьколітаючих і малорозмірних цілей, включаючи дрони.
- Короткий час реакції та висока автоматизація.
- Всепогодність і стійкість до перешкод.
Обмеження:
- Дальність і висота ураження менші, ніж у систем середньої та дальньої дії (С-300/400, Patriot).
- Вразливість до масованих атак дронів при недостатній підтримці інших засобів ППО.
- Обмежена кількість одночасно уражуваних цілей (до 4).
- Висока вартість і залежність від постачання ракет.
Для порівняння з конкурентами: Тор-М2 перевершує багато старих радянських систем за кількістю ракет і автоматикою, але поступається сучасним західним комплексам типу NASAMS чи IRIS-T за гнучкістю інтеграції та мережецентричністю.
Оператори та майбутнє
Основний оператор — Росія (понад 120 комплексів сімейства Тор різних модифікацій). Експортні поставки йшли до Білорусі, Вірменії, Єгипту, Алжиру та інших країн. Україна свого часу мала на озброєнні старіші «Тори», але більшість була знята з експлуатації через проблеми з запчастинами.
У 2026 році акцент робиться на морській версії Тор-М2КМ та доопрацюванні під масові дронові атаки. Росія продовжує постачати комплекси військам і шукає способи підвищити живучість у умовах сучасного поля бою.
Тор-М2 залишається важливим елементом тактичної ППО. Його сила — у поєднанні мобільності, щільності вогню та адаптивності. У світі, де дрони та високоточна зброя стають головними гравцями, такі системи продовжують еволюціонувати, бо небо ніколи не буває повністю безпечним. Розмова про захист повітряного простору триває — і Тор-М2 у ній займає помітне місце.