Сергій Ярославович Волинський, відомий під позивним «Волина», уособлює ту незламну силу, яка народжується в найтемніші часи. Народжений 31 січня 1992 року в Полтаві, він пройшов шлях від юного ліцеїста до майора морської піхоти, ставши одним із ключових командирів оборони Маріуполя в 2022-му. Його рішення в критичні моменти, звернення до світових лідерів з «Азовсталі» та подальша боротьба за побратимів після полону перетворили особисту історію на потужний символ української стійкості.
Як виконувач обов’язків командира 36-ї окремої бригади морської піхоти, Волинський організував прорив з «Ілліча» на «Азовсталь», зберігши життя сотням бійців. Після полону та звільнення в липні 2023 року він не повернувся до строю через відсутність реальних пропозицій від командування, натомість створив благодійний фонд «Сталеві» та запустив ініціативу «Прапор Надії». Ці кроки допомогли тисячам морпіхів, ветеранів і родинам полонених, перетворивши біль досвіду на конкретну підтримку.
Герой України з орденом «Золота Зірка», кавалер орденів «За мужність» і Богдана Хмельницького, Сергій Волинський сьогодні відкрито аналізує як успіхи, так і трагічні прорахунки війни — від Криму 2014-го до операції в Кринках. Його голос звучить чесно й вимогливо, нагадуючи, що справжня перемога починається з визнання помилок і турботи про людей.
Ранні роки та формування характеру майбутнього командира
Полтавська земля завжди виховувала людей з твердим стрижнем, і Сергій Волинський не став винятком. Після дев’ятого класу він свідомо обрав військовий шлях і вступив до Кременчуцького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Полтавської обласної ради. Там, серед ранкових підйомів, марш-бросків і уроків тактики, формувався той дисциплінований, але водночас чутливий до справедливості хлопець, який пізніше не зрадить присягу.
Вищу освіту Сергій здобув у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Саме там майбутній морпіх опановував не лише військові дисципліни, а й розуміння того, що командир — це насамперед відповідальність за життя кожного бійця. Випуск 2014 року став для нього не просто дипломом, а початком справжньої служби в умовах, коли країна вже втрачала Крим.
Половина життя, присвячена армії ще до повномасштабного вторгнення, сформувала в ньому унікальне поєднання: холодний розрахунок тактика і гаряче серце патріота. Саме ці якості дозволили йому пізніше вивести людей з оточення, коли багато хто вже втрачав надію.
2014 рік: Крим, зрада і перше випробування на вірність
Після випуску лейтенант Волинський потрапив до 501-го батальйону берегової оборони в Керчі, який невдовзі став частиною морської піхоти. Коли навесні 2014-го російські «зелені чоловічки» захоплювали півострів, більшість особового складу батальйону зрадила присягу. Сергій разом із групою вірних побратимів — серед яких був і Василь Кметь, що загинув уже в 2024-му — забарикадувався в кімнаті офіцерів. Вони відмовилися переходити на бік окупанта і зуміли евакуюватися з 20 бійцями з майже 300.
Цей досвід назавжди закарбувався в пам’яті. Волинський пізніше згадував, як довіряв командиру, а той обрав інший шлях. Така зрада не зламала, а загартувала. З Миколаєва, куди перевели лояльних морпіхів, Сергій вирушив на схід — виконувати завдання антитерористичної операції на Донбасі. Орден «За мужність» III ступеня 2015 року став першим визнанням його відданості.
Саме в ті роки сформувалася його переконаність: морська піхота — це не просто рід військ, а братство, яке тримається на взаємній довірі. Ця філософія допомогла йому зберегти боєздатність підрозділу навіть у найважчі дні Маріуполя.
Оборона Маріуполя: лідерство, прорив і звернення до світу
Повномасштабне вторгнення 2022 року застало майора Волинського на посаді одного з командирів 36-ї окремої бригади морської піхоти. 12 квітня його підрозділ здійснив сміливий прорив з «Ілліча» на «Азовсталь», пройшовши через російські блокпости з нанесеними Z- та V-позначками. Близько 250 бійців під його керівництвом з’єдналися з полком «Азов» і продовжили спільну оборону.
З 13 квітня по 20 травня Сергій Ярославович Волинський виконував обов’язки командира бригади. Він не просто керував боями — він підтримував дух людей. Записані ним звернення до Папи Римського Франциска, президентів Байдена, Ердогана, Джонсона та Зеленського стали голосом оточених. 27 квітня Волинський закликав застосувати «дюнкеркську операцію» для евакуації поранених і цивільних. Кожне його слово несло біль і надію водночас.
20 травня 2022 року останні командири, включно з «Волиною», вийшли з «Азовсталі». Цей день став символом не капітуляції, а збереження життів. За особисту мужність Сергій отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня, а 1 жовтня 2022 року — звання Героя України з врученням «Золотої Зірки».
Полон: пекло, яке не зламало дух
Російський полон став для Волинського найважчим випробуванням. Допити, катування, спроби змусити підписати «зізнання» в нібито воєнних злочинах — усе це він пройшов, зберігаючи гідність. Морпіхи підтримували один одного: хтось ділився останнім шматком хліба, хтось захищав слабших. Багато побратимів не дожили до обміну.
Обмін відбувся 21 вересня 2022 року. Після лікування в Туреччині Сергій повернувся в Україну лише в липні 2023-го. Там, у безпеці, він уже думав не про себе, а про фонд допомоги. Полон навчив його головному: живі заздрять мертвим, але сила духу змушує жити далі. Ці слова він повторює родинам зниклих безвісти.
Нагороди та визнання: від бойових орденів до суспільного впливу
За роки служби Сергій Волинський отримав низку високих нагород, кожна з яких відображає конкретні етапи його шляху.
| Нагорода | Дата | За що отримана |
|---|---|---|
| Орден «За мужність» III ступеня | 25 грудня 2015 | Мужність у зоні АТО |
| Орден Богдана Хмельницького III ступеня | 3 травня 2022 | Оборона Маріуполя |
| Звання Герой України («Золота Зірка») | 1 жовтня 2022 | Героїзм під час оборони Маріуполя |
| Медаль «За військову службу Україні» | 2 липня 2020 | З нагоди Дня ВМС |
Крім державних нагород, Волинський має відзнаки Міністерства оборони та Президента за участь в АТО. У 2022 році він увійшов до рейтингу Forbes «30 до 30».
Після звільнення: фонд «Сталеві» та нова форма служби
Повернувшись, Сергій Волинський не отримав жодної реальної пропозиції від колишнього командування морської піхоти. Двічі йому пропонували посади в сухопутних бригадах зі зниженням. Він сприйняв це як сигнал і звільнився в запас. Натомість повністю присвятив себе ветеранській справі.
Ще перебуваючи в Туреччині, Волинський ініціював створення благодійного фонду «Сталеві». Фонд допомагає морпіхам на всіх етапах: від фронту до реабілітації та реінтеграції в цивільне життя. Проєкти охоплюють і сферу гірничодобувної промисловості, металургії, залізниці та оборонки — усе для посилення тилу.
Сьогодні «Волина» регулярно виступає на міжнародних заходах, зокрема в США, розповідаючи про реінтеграцію ветеранів. Його фонд став надійним мостом між армією та суспільством.
Ініціатива «Прапор Надії»: символ пам’яті про полонених
У 2024 році Сергій Волинський запустив петицію про «Прапор Надії» — чорно-білий стяг, який пропонує вивішувати поряд із державним прапором. Чорний колір символізує біль і неволю, білий — незламну надію на повернення кожного. Петиція швидко набрала понад 25 тисяч підписів.
Ця ініціатива — не просто символ. Вона нагадує владі та суспільству, що тисячі українців досі в полоні. Волинський особисто спілкується з родинами зниклих безвісти, допомагає їм не втрачати віру.
Чесний голос про Кринки та уроки війни
У січні 2026 року Сергій Волинський відкрито розкритикував операцію в Кринках. Він назвав її «величезним провалом, трагедією і пеклом», вказавши на відсутність розвідданих, ППО, авіаційної та артилерійської підтримки. За його словами, рішення приймалися без урахування реалій, а операція тривала дев’ять місяців попри очевидну відсутність успіху на першому тижні. Тисячі загиблих і понад тисяча безвісти зниклих — ціна, яку морська піхота заплатила за чужі прорахунки.
Волинський закликає не ховати поразки, а розбирати їх «по крупинках». Тільки так, на його думку, армія зможе уникнути повторення Маріуполя чи Кринок у майбутньому. Ця позиція вимагає мужності не меншої, ніж на полі бою.
Його слова — не критика заради критики, а турбота про майбутнє морської піхоти. Волинський переконаний: справжній командир завжди каже правду, навіть якщо вона болюча.
Сергій Ярославович Волинський продовжує жити повним життям поряд із дружиною Русланною та сином Сашком. Його історія не закінчується — вона продовжується в кожному допоможеному морпіху, в кожному піднятому «Прапору Надії» і в кожному відвертому розмові про війну. Для багатьох українців він залишається тим самим «Волиною», який ніколи не зраджує своїм принципам.